<

Курочка королева

Іспанська народна казка. Читати українською онлайн.

Жила на світі курочка. Вона була білою, як сніг у горах, а гребінець у неї був золотий – як сонце в полудень!

Одного разу вона підійшла до калюжі, щоб напитися, побачила у воді своє відображення і закухкудахкала на весь двір:

– Ко-ко-ко! Який у мене гребінець! Він з чистого золота! З таким гребінцем я неодмінно стану королевою Іспанії!

Звичайно, мати золотий гребінець не всякий може, однак і з золотим гребінцем стати королевою не так  просто. Але курочці пощастило. Риючись в купі гною, вона знайшла дорогоцінний камінь.

Ніхто не знав, чи був це був смарагд, чи сапфір, але виблискував він, як справжній діамант!

Курочка дуже зраділа:

– Тепер є у мене, з чим піти в королівський палац! Віддам королю дорогоцінний камінь, король полюбить мене і зробить королевою.

Недовго збиралася вона в дорогу. Сплела з трави маленький кошик, повісила собі на шию, поклала в кошик камінчик і пішла прямісінько до королівського палацу.

Не встигла вийти з воріт, як збіглися з усіх сторін гуси, качки, свині, телята. З подивом подивилися вони на курочку і в один голос запитали її:

– Ти куди, красуне,

Надумала піти?

А курочка вклонилася їм і не без гордості відповіла:

– Поспішаю я  в місто до короля

Королевою скоро буду я.

Гуси, качки, свині і телята здивувалися ще більше, вклонилися курочці і побажали їй щасливої дороги, тому що всі вони дуже любили курочку. Один тільки старий вовк нікого не любив. Він вибіг з лісової гущавини, де навіть удень темно, став посеред дороги і закричав страшним голосом:

– Ти куди, красуне,

Надумала піти?

Але курочка була хороброю. Вона не злякалася вовка і відповіла йому так само гордо, як відповідала всім:

– Поспішаю я  в місто до короля

Королевою скоро буду я.

А вовк розреготався у відповідь і завив ще страшніше:

– Я тебе не пропущу

І тут же проковтну!

Тоді курочка дістала з кошика свій дорогоцінний камінь, щоб показати його вовкові і пояснити йому, що вона дійсно йде до короля і до того ж не з порожніми руками. І тут сталося таке, чого курочка і сама не очікувала. Побачивши блискучий камінь, старий вовк закліпав очима і раптом став робитися все менше і менше. Не минуло й хвилини, як став він не більше ячмінного зернятка. Курочка клюнула вовка, підхопила його своїм гострим дзьобом поклала в кошик. І попрямувала далі.

Звичайно, здолати вовка не легко, але ще важче стати королевою Іспанії. Побігла курочка через ліс і раптом на дорозі побачила величезне дерево. Воно було таким високим, що гілки його впиралися в небо! Таким товстим, що сто чоловік не могли обхопити його. Це був найстаріший, наймогутніший дуб у всьому лісі. Він став поперек дороги і заскрипів страшним голосом:

– Ти куди, красуне,

Надумала піти?

Але ми вже знаємо, що курочка була не з боязких, вона не злякалася страшного дуба і відповіла йому гордо, як відповідала всім:

– Поспішаю я  в місто до короля

Королевою скоро буду я.

Тоді дуб заскрипів ще голосніше:

– Я хитаюсь тріскочу,

Я тебе не пропущу!

Але ви знаєте, що у курочки був чарівний камінь. Раз і вона витягла його з кошика. Подивився дуб на камінь і став зменшуватися і зменшувався до тих пір, поки не перетворився на маленьку соломинку. А курочка підхопила соломинку своїм гострим дзьобом, поклала в кошик і побігла своєю дорогою.

Звичайно, здолати дуб не просто, але стати королевою Іспанії ще важче. Добігла курочка до бурхливої ​​річки. Дивиться – немає ні мосту, ні броду. Спустилася вона до самої води і стала благати річку:

– Чи не можеш, ти водиця,

На хвилину зупиниться.

– Поспішаю я  в місто до короля

Королевою скоро буду я.

Але річка у відповідь завирувала і зашуміла ще голосніше:

– Це що ще за птах ?!

Не можу я зупинятися.

Хвилі в море я несу –

Я тебе не пропущу!

Ну що було робити курочці? Не повертатися ж назад! На щастя вона відразу згадала, що йде до короля не з порожніми руками. Витягла з кошика чарівний камінь, показала річці, і річка відразу ж стала зменшуватися. Спершу вона перетворилася в маленьку річечку, потім в струмочок, і врешті-решт залишилася від бурхливої ​​річки одна тільки крапелька. Курочка клюнула крапельку, поклала в кошик і побігла далі.

Сім днів і сім ночей бігла курочка і прийшла нарешті до королівського палацу. Але біля воріт стояла варта.

– Це що ще за птах ?! – крикнули стражники разом.

Але курочка виструнчилася, похитала своїм гребінцем і не без гордості відповіла козакам:

– Прийшла я  в місто до короля

Королевою скоро буду я.

– і показала камінь. Камінь засяяв, і стражники відчинили навстіж ворота палацу!

Звичайно, потрапити до короля в палац не так-то просто, але ще важче стати королевою Іспанії. Але що ж сталося з курочкою ? У першій залі її зустрів королівський дворецький. Він навіть не подивився на курочку з золотим гребінцем, він подумав, що це звичайна курка. Він наказав, щоб слуги прогнали її. Але не так просто було її прогнати. Курочка виструнчилася, похитала золотим гребінцем і гордо сказала:

– Прийшла я  в місто до короля

Королевою скоро буду я.

Але дворецький навіть слухати її не став, а слуги – вже тут як тут – біжать схопити курочку і викинути за вікно. А курочка з золотим гребінцем швидко сунула свій дзьобик у кошичок і дістала камінь. Мабуть цей камінь і справді був дорогоцінним, тому що дворецький негайно ж наказав слугам піти геть, взяв у курочки камінь і поніс до короля.

Королю камінь дуже сподобався. Він поклав його в свою широку кишеню і запитав дворецького:

– Хто приніс цей камінь?

– Якась курка, – з поклоном відповів дворецький.

Король ласкаво посміхнувся:

– Передайте курці мою подяку! – А потім додав: – Відправте її в курник. Для курки це найкраще місце!

Дворецький кинувся виконувати королівське наказ, і курочка навіть моргнути не встигла, як опинилася в королівському курнику.

– Ко-ко-ко! – закричала курочка на весь голос.

– Прийшла я  в місто до короля

Королевою скоро буду я.

Почувши такі слова, королівські кури, півні і індички так розсердилися на горду незнайомку, стали її клювати, бити крилами і топтати ногами. Так би і пропала бідна курочка, якби вчасно не згадала про вовка.

– Вовк, вовк, підрости,

Від злодіїв захисти!

– вигукнула курочка і витягла з кошика вовка. І сірий вовк став рости. Він ріс до тих пір, поки не став таким же великим і страшним, яким був  раніше. Він накинувся на зухвалих курей, півнів і індичок всіх проковтнув, крім курочки з золотим гребінцем.

Коли ж зійшло сонце, курочка вибігла з курника, увійшла до палацу і стала прогулюватися по королівських залах. Слуги побачили її і побігли до короля з доповіддю.

– Курочка втекла з курника! – крикнули слуги в один голос.

Король розсердився:

– За таку зухвалість кинути її у в’язницю!

Слуги негайно ж спіймали курочку і кинули до в’язниці.

Це була справжня королівська в’язниця. Стіни її були такої товщини, як сім возів, поставлених в ряд, всередині ж вона виявилася настільки тісною, що навіть маленькій курочці ніде було ні повернутися, ні поворухнутися. До того ж в темниці було абсолютно темно. Ай, як погано було бідній курочці! Але тут вона згадала про могутній дуб, витрусила з кошика соломинку і стала просити:

– Дуб, дуб, підрости,

Від злодіїв захисти!

І ось дуб-карлик уперся корінням в підлогу і почав зростати. Він ставав все більше і більше, верхівкою пробив стелю, розірвав стіни гілками і вийшов назовні, зруйнувавши половину в’язниці. А разом з ним вилетіла на свободу і біла курочка з золотим гребінцем.

– Ко-ко-ко! – закричала вона на весь королівський двір:

– Прийшла я  в місто до короля

Королевою скоро буду я.

Король побачив її в віконці, розсердився і наказав слугам спалити вперту птицю. Слуги схопили курочку і потягли в камін, в якому вже палало гаряче полум’я. Вони кинули її в огонь, а й на цей раз відважна курочка не злякалася: вона викинула з кошички краплю роси і закричала:

– Ко-ко-ко!

Річко, річко, підрости,

Від злодіїв захисти!

І негайно ж в каміні завирувала річка. Вона загасила полум’я, затопила всю кімнату, потекла по палацовим залам – в сад, у двір і хлинула за ворота! З шумовинням і піною понісся до моря могутній потік, все змиваючи, перекидаючи і несучи за собою. І королівський палац поплив до моря, крутячись, як тріска в бурхливому вирі.

Король злякався. Він став благати курочку зупинити розлючений потік і тут же погодився зробити її своєю жінкою і королевою Іспанії. У цей же день відсвяткували в палаці веселе весілля. З’їхалися гості, прийшли барабанщики, сурмачі засурмили в сурми, і король відкрив бал. Він танцював у першій парі зі своєю нареченою-курочкою, і курочка виступала так поважно, ніби народилася в палаці і ніколи не жила в курнику на задньому дворі.

Прожили король з курочкою довго і щасливо і було в них багато дітей, тому що курочка несла щодня по золотому яєчку, з яких з’являлися на світ красиві принци і принцеси.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Птица-Правда”

“Испанские и португальские сказки”

Видавництво “Детская литература”

Санкт – Петербург, 1980 р.

Залишити коментар