Кури та дикий кіт

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Якось літнього дня в затінку дуба лежав
дикий кіт. А на дубі крутилася сорока,
стрибала з гілки на гілку і врешті
заскрекотіла:

– Крре-ке-ке! Чи нема поблизу якого птаха? Я
знудилася в самоті, хочу погомоніти.

Кіт почув, поволі розплющив очі та й
подумав:

«Ех, трапила б ти мені в пазури!» Сорока
побачила кота, але не злякалася. Вона швидко
літає, то як прийдеться – враз утече. І вона
заскрекотіла знову:

– Чи нема поблизу якогось птаха? Обізвися!
[98]

Аж ось прилетіла до неї друга сорока.

– День добрий! Бачу, що ти сама, та й думаю:
ану ж розважу подругу. Я оце з села.

– То що там цікавого?

Сороку хлібом не годуй, а погомоніти дай.
Заскрекотіли одна поперед одної. А кіт,
заплющивши очі, пильно дослухався до
розмови.

– Пам’ятаєш червоний цегляний курник край
села? – питає одна сорока.

– Звісно, пам’ятаю! Це там, де рябі кури й
білий півень?

– Еге ж. То там похворіли кури. Від самого
ранку сидять у кутку – не їдять, не п’ють, не
несуться.

– Та невже? Що ж із ними таке?

– Хто його знає!

– Шкода мені бідних курей.

– А мені, гадаєш, не шкода? Та, на біду, хазяї
ще вдосвіта в поле поїхали, а повернуться
пізно вночі.

Кіт розплющив одне око, друге й став
міркувати. Раптом схопився на ноги,
підстрибнув і подався стежкою до села.

– Куди це він чкурнув? – питає одна сорока.
[99]

– Може, чогось ізлякався або набачив якесь
звіря та й погнався за ним.

– Та що нам до нього! Крре-ке-ке! Нехай
біжить, куди хоче.

– Крре-ке-ке! І то правда! Полетімо до
струмка. Води нап’ємося та ще побалакаємо.

– Полетімо, то й полетімо!

І сороки полетіли до струмка. А кіт тим
часом дістався до села, завернув до хати, де
жив лікар, і постукав у двері. Відчинила
дівчинка.

– Що тобі? Лікаря немає. Він поїхав до
сестри.

– Знаю,- відказує кіт.- То ж він послав мене
сюди і просив, щоб ти дала скриньку з ліками.
Захворів один чоловік, треба його оглянути.

Дівчинка винесла скриньку, і кіт побіг
далі. Добіг до курника, став і гукнув:

– Добрий день!

– Ко-ко-ко, день добрий,- кволо відповіли
кури.

– Я лікар. Дізнався, що ви похворіли, і
прийшов вас оглянути. Та й ліки приніс.

Кури зраділи й загукали:

– Просимо, лікарю, до нашої господи! [100]

Але старий півень, пильно глянувши на кота,
впізнав його, метнувся подвір’ям і
зашепотів курям:

– Це не лікар! Це чорний дикий кіт! Я колись
бачив, як за ним гнався наш собака. Як він
сюди зайде – біда нам буде.

– Ну, відчиняй ворота! – мовив кіт до
біленької курочки.- Перш ніж лікувати, я
всіх вас огляну.

Але кури засокотіли:

– Не треба нам твоїх ліків! Іди собі геть!
Кіт збагнув, що його розкусили, і, прибравши

гордовитого вигляду та закопиливши губу,
намірився йти. А кури, бачачи, як він
набундючився, зайшлися реготом.

– Гей, лікарю! – вигукнув молоденький
півник.- Де ти вчився лікувати?

– Та не лікувати він учився, а хитрувати! –
сказала зозуляста курка.- Гадав, ми йому
повіримо й відчинимо ворота!

– Ой! Як здумаю про це – аж дрижаки беруть! –
писнуло курча.

– Щастя наше, що його впізнав півень! –
сокотіла далі курка.- Бач, як упіймав
облизня, то тепер тікає.

І кури знову зайшлися сміхом. [101]

– Годі вам реготати! – сердито вигукнув
півень.- Ніколи не пускайте нікого в двір,
поки не дізнаєтесь, хто він. Хай навіть
співатиме вам найсолодших пісень – не йміть
віри. Яке б спіткало нас лихо, коли б ми
відчинили котові, що видавав себе за лікаря…

– Авжеж, авжеж! Ми завжди пам’ятатимемо цю
пригоду!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: