ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Квітка – Хатинка

Галина Вдовиченко

– Я ніколи не хочу спати! – хвалилася крихітна Лялечка. І кліпала довгими пластмасовими віями. – Я ніколи не сплю! І очі у мене завжди розплющені.

– Це тому, що ти не потрапляла до Квітки – Хатинки, – відповіла Велика Подушка. – Це тому, що не їла сонної квіткової каші…. Йди – но до мене, мацьопко, я тебе обійму, я розповім тобі про диво – квітку, що росте у синьому саду.

І подушка розповіла Лялечці про квітку, усередині якої – тепло й затишно, наче у хатці. Там є що пити, є що їсти. А хто пригоститься, той одразу й засне. Бо каша та особлива, сонна. І молоко особливе, сонне. Навіть невгамовним пострибункам – веселункам у Квітці – Хатинці сняться кольорові легкі сни.

– І павучки там засинають?

– І павучки.

– І комарики?

– І комарики.

– І жучки?

– Усі засинають. І павучки, і комарики, і жучки, і навіть крихітні лялечки, як ти.

– А де той синій сад? – допитувалася Лялечка. – Де він є?

Велика Подушка не відповіла. Заснула.

– Я навіть у Квітці – Хатинці б не заснула! – сказала про себе Лялечка. – Я ніколи не хочу спати. Навіть у твоїх обіймах не засну, подушко – сплюхо!

І от одного вечора крихітна Лялечка загубилася у високій траві у саду.

Дівчинка шукала свою Лялечку, шукала – і не знайшла. Лялечка така маленька, для неї трава – наче дерева.

Коли на яблуні, кущі та квіти зійшли фіолетові сутінки, Лялечка побачила, що сад зробився синім. Отже, десь тут мала бути й Квітка – Хатинка.

Роззирнулася вона навсібіч – та ось же вона, велика квітка, схожа на тюльпан із синіми пелюстками. Вони повільно ворушились,  згортаючись – ось – ось зійдуться докупи. Усередині квітки світилося. Наче у віконечку, затуленому фіранками.

Лялечка кинулася до квітки, видерлася стовбуром угору, спираючись ногами на гілочки, хапаючись руками за листя. Мало сандалик не загубила. Відгорнула край довгі вусики і опинилася усередині. Щойно це сталося, як усі пелюстки стулилися, залишивши вгорі, над головою Лялечки, маленькій отвір у небо. У це віконечко заглядали яскраві нічні зорі.

Стіни у хатинці були шовкові. Посередині стояв столик на ніжці в оточенні жарівок на тонких високих стеблах. На столику сидів Метелик. Вечеряв. Його довгі вусики рухались. У світлі, що струменіло з жарівок, було видно, що він їсть кашу і п’є молоко. Його вечеря дуже смачно пахла.

– Дозвольте вас запитати, – насмілилась подати голос Лялечка.

– Запитати можна, – Метелик підвів голову, сонно глянув на гостю, – але я можу не відповісти… Не тому що нечемний, а тому що не встигну…

– Бо ось – ось засну. От поїм – і добраніч.

– Я, власне, й хотіла запитати, чи можу пригоститися сонною кашею та сонним молоком.

– Авжеж, – зронив Метелик, склав крильця і завмер. Навіть зі столика не забрався. Як сидів, так і заснув.

Лялечка підійшла до столика і стала навшпиньки. Каші у банячку ще було доволі, а у прозорому кухлику – достатньо молока. Зі стосика лялькових тарілок із крихітними ложками та малесенькими горнятками Лялечка вибрала собі посуд. Наповнила кашею тарілку, налила у горнятко молока, і сіла на оксамитову долівку, притулившись до шовкової стіни.

Тихо – тихо у квітці. І каша смачна, і молоко тепле.

Дз – зень!

На столик дзвінко впала велика дощова крапля. Лялечка глянула вгору – і не побачила зірок, бо їх заступили темні хмари.

Дз – зень!

Друга срібна крапля зустрілася з краєчком кухлика, мало у молоко не влучила.

Зараз тут буде холодно й сиро, бо на дворі починається дощ. Щойно Лялечка подумала про це, як Квітка – Хатинка ворухнулась. Пелюстки затремтіли і стулилися над головою. Віконечко зникло. Щойно було – і вже нема. Тепло і сухо у квітці, лиш чути, як за пелюстковими стінами у синьому саду шумить нічна злива.

Від того дощового шемрання пластмасові вії Лялечки зробилися важкими. Вона кліпнула ними раз, другий…

– Просто полежу, – сказала до себе Лялечка. – Послухаю дощ..

– Вмостилася зручніше, позіхнула…

Дощ шумів та й шумів. Вода струменіла по міцно стулених пелюстках Квітки – Хатинки. Сонний – пресонний дощ падав з темного неба у сонну траву.

Шурхотів у синьому саду.

Шш – ш – ш – ш…

Шш – ш – ш – ш…

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 62

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Засинай. Прокидайся.”
Галина Вдовиченко
“Видавництво Старого Лева”
м. Львів, 2016 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: