Килимок та крихти від вафельного торта

Деякі люди думають, що килими мають легке життя. Але це не так, ви їм не вірте. Послухати їх, то килими тільки й роблять, що цілий день вилежуються на підлозі, а спитаєш у них:
— Ви що й справді нічого не чули про килими, які літають? –
Вони відразу починають викручуватися, кажуть, що, звичайно, мовляв чули, хто про це не чув, що немає нічого кращого, ніж політати туди-сюди в повітрі, і це зайвий раз доводить яке у килимів прекрасне безтурботне життя.
Не переривайте їх, дайте відвести душу, а коли вони висловляться, спитайте:
— Чому вам все-таки здається, що килими займаються повітроплаванням просто так, від нічого робити?
На таке запитання вам уже ніхто не зможе відповісти, бо про це ніхто нічого не думав. І ось тоді можна солідно відкашлятися і розпочати розповідь:

— Давним-давно жив та був помаранчевий килимок. Життя в нього було невеселе. Лежати йому доводилося прямо на холодній підлозі, на вухо наступило ногою важке піаніно, а на шию йому посідали стіл і стілець, на який зазвичай сідав хлопчик Андрійко, коли його годували. То була не їжа, а сльози. Все в нього з тарілки падало, рис, картопля і помідори, іноді падала навіть виделка, а коли він смакував рогаликами, то килим був весь всипаний крихтами, бо Андрійко під час їжі крутився на всі боки і не вмів їсти за столом.
Не дуже приємно, коли в тебе крихти за коміром, вони сверблять і лоскочуть, як волосся, коли йдеш від перукаря, але до перукаря ми ходимо не частіше, ніж раз на три тижні, тоді як бідному килимку доводилося терпіти це катування щодня, і найгірше було те, що його ніколи не залишали в кімнаті одного і він не смів навіть почухатися. І, через ці крихти його щоразу били посеред двору, бо ніби це він, а не Андрійко провинився.
Яка несправедливість, – думали піаніно, стіл і стілець, а помаранчевий килимок тільки важко зітхав і стримував сльози, поки йому не спало на думку, що жити так зовсім не солодко.

Якось увечері Андрійко ласував коржиками і крихти у нього з рота сипалися так, що здавалося ніби це сніг, і весь килимок був завалений колючими кучугурами.
Вранці знову будуть бити, — сумно подумав помаранчевий килимок і важко зітхнув, бо крихти за коміром страшенно саднили йому шию, а потім подумав:
— А чи варто мучитися до ранку і чекати тріпання? —  і, коли всі заснули, він ввічливо попросив піаніно, стіл і стілець надати йому люб’язність і підняти на секунду ніжки, вивільнився, встав і обережно вийшов на подвір’я, там він струснувся всім тілом, як це роблять пси, коли вилазять із води. Але деякі крихти застрягли і не витрушувалися, мабуть тому, що Андрійко наступив на них.
Робити нічого, залишається тільки свиснути птахам, які сплять на деревах, — пробурмотів помаранчевий килимок і засвистів зовсім тихо, так тихо, як уміють свистіти тільки килимки. Але не так все було просто, птахи стривожилися, запищали уві сні, але не прокинулися, і килимок був змушений свистіти знову і знову, а птахи спали собі та спали. Почула це кішка, у якої тонкий слух, спустилася з даху і каже килимку:
— Ти чого це розсвистівся, хіба не бачиш, що ніч навколо?
— Мені дуже треба розбудити птахів, – відповів помаранчевий килимок, я маю для них крихти від коржиків, а вони їх, напевно, дуже люблять, ти не могла б їх розбудити? Але тільки, будь ласка, делікатніше, адже ти знаєш, як вони вас бояться.
— Будь спокійний, – відповіла кішка, залізла на дерево, перебудила птахів і каже:
— Якщо вам хочеться заморити черв’ячка крихтами від коржиків, то зверніть увагу на той килимок.
Птахи озирнулися, полетіли і почали бити поклони, то кішці, то килимку, адже вони й справді були дуже вдячні, у них такий організм, що його постійно мучить голод, а крихти від коржиків та ще й вночі перепадають далеко не кожен день.

— Подивіться, подивіться! —  Зраділа вранці мама — наш Андрійко нарешті навчився їсти як слід, на килимку немає ні однієї крихти. Яка я щаслива!
І, як не дивно, Андрійка похвалили і дали йому ще два здорові шматки вафельного торта. По справжньому похвалити мали килимок, а зовсім не Андрійка, шукай після цього справедливість, – думали піаніно, стіл і стілець, а помаранчевий  килимок тільки важко зітхав.
Андрійко, так накинувся на вафельний торт, навіть до столу не присів, сміття було стільки, що килимок весь цятками покрився.
Крихітки від вафельного торта, безперечно, одні з найсмачніших, але коли вони труть вам шию, то немає на світі неприємнішої речі. Помаранчевий килимок був просто у відчаї.
— Ну все, з мене досить, —  сказав він, коли всі заснули, чемно попросив піаніно, стіл і стілець, щоб вони підняли ніжки, вийшов у двір, свиснув кішку, кішка розбудила птахів і килимок сказав їм так :
— Я вщерть набитий крихтами, можете їх склювати, це гарні крихти від вафельного торта, набагато кращі, ніж ті, що були минулого разу. Але ж послуга за послугу, я більше не бажаю тут залишатися, це не життя, чи не могли б ви віднести мене туди, де діти вміють їсти?
— Немає нічого легшого, —  відповіли птахи: коли ми літаємо всюди, то зазираємо у вікна і знаємо які діти не смітять за їжею. На іншому кінці міста живе дівчинка, яка так гарно їсть, що взагалі не смітить крихтами.
— Гаразд, — сказав помаранчевий килимок: клюйте швидше і полетимо до вашої дівчинки.

Сторінки: 1 2