TOU

Кисіль – весіль

Казки Івана Зливко

Жила край села бабуся Ганнуся. Була вона старесенька, низесенька і весела-весела.
Коли спитає хто її, чому вона завжди така весела, відповідає старенька;

— Тому я весела, що вмію кисіль-весіль варити.

А по сусідству з бабусею Ганнусею живе хлопчик Василько — ледачий-ледачий, і балуваний – балуваний. Тато його балував, мама його балувала, тьотя його балувала — і як тут балуваним не станеш.

Одного разу вередує-пхикає Василько, а мама йому і говорить;

— Хоч би тебе бабуся Ганнуся своїм киселем-веселем нагодувала!

«Мабуть, дуже смачний цей кисіль», подумав Василько і мерщій побіг до сусідки.

— Бабусю, чуєте, бабусю, дайте мені свого киселю покуштувати!

— Не зварила ще я киселю, дитино,— відповіла старенька.

— Ну, так варіть швидше!

— Бач, який начальник знайшовся! — засміялася бабуся.— Якщо хочеш мого киселю-веселю покуштувати, приходь до мене на три дні жити.

Прибіг Василько додому і каже:

— Їду до бабусі Ганнусі на три дні жити, кисіль-весіль їсти!

Заохкала мама:

— Ти без догляду у бабусі Ганнусі застудишся!

Заохкала тьотя:

— Та хто ж тебе без мене умиє, зодягне?

— Не пущу! — сказала мама.

— Не пустимо! — повторила тьотя.

А Василько як заплаче, як зарепетує:

— Хочу до бабусі Ганнусі! Піду до бабусі Ганнусі!

Тут пожаліли Василька мама й тьотя і відпустили його в гості. Зрадів Василько, біжить, на всю вулицю кричить:

— Бабусю Ганнусю, я до тебе на три дні жити йду!

— Просимо до господи,— зустріла його на порозі хазяйка,— тільки гарненько ноги об доріжку витри.

Увійшов Василько в хату, дивиться — стоять на ослоні горщики: великий-превеликий, потім менший, а скраю — зовсім малесенький.

— Ну, Василько,— питає бабуся,— в якому горщику кисіль – весіль зваримо?

— Ось у цьому — показав Василько на найбільший.

— Гаразд,— погодилася бабуся. Вона подала Василькові горщик і наказала його вимити.

— А я не вмію,— скривився Василько.

— Нічого, навчишся.

Миє Василько горщик, бризки кругом летять, калюжі на підлозі стоять, та все ж вимив.

— Молодець,—похвалила бабуся,— а тепер ми з тобою крохмалю натрем.

— Не вмію я крохмаль терти,— запхикав Василько,— вдома я кисіль тільки їм, а варить його мама або тьотя.

— А мені ти допоможеш,— відповіла бабуся і дала Василькові терку й відерце з картоплею.

Почали вони вдвох картоплю терти.

Василькові швидко набридла ця робота, і він хотів був уже заскиг-лити, що руки у нього болять. Та бабуся на Василька глянула й сказала:

— Щоб смачніший був кисіль, давай, Васильку, пісеньку заспіваємо.
І заспівала:

Геть нудьгу проженемо

І крохмалю натремо,

Та зварю я киселю,

Василька розвеселю.

Забув Василько, що скиглити збирався почав бабусі підспівувати. Проспівають вони цю пісеньку і починають її знову, не помітив Василько, як і роботу скінчили.

— А тепер,— каже бабуся,— принеси хмизу з подвір’я.

Розпалили в печі. Закипіла вода, стала бабуся сушню в горщик кидати, приказувати:

— Вкинемо ми вишеньок червоних, росли вони, стигли на гілочці, од вітерцю тихенько гойдалися, на сонечку солодким соком наливалися. Тепер ось яблучок візьмем, рум’яними я їх зривала, кружальцями різала, на ниточку нанизувала. А зараз і крохмалю покладем, що з Васильком натерли…

Зварився кисіль, сіли хазяйка з Васильком за стіл, взяли лож¬ки круглі розмальовані і стали їсти.

Наївся Василько киселю і говорить:

— Ой, смачний кисіль, бабусю Ганнусю, ніколи ще такого не їв!

— А тому він смачний,— відповідає бабуся,— що ти сам працював, мені варити допомагав.

— Справді, весело мені! — вигукнув Вася.

— А це тому, що за роботою тобі нудьгувати та вередувати ніколи було.

Прожив Василько у бабусі Ганнусі три дні, час і додому йти. Подарувала вона йому на прощання горщик найменший і сказала:

— Як прийдуть до тебе Вередухи та Пхинькалки, бери відерце з картоплею, натри крохмалю швиденько, навари з мамою киселю солодкого,— от твої нечемні гості й підуть собі геть.

І став Василько з того часу кисіль-весіль варити, весело без вередування жити. От коли й ви занудьгуєте, біжіть швиденько до нього, він і вас того киселю варити навчить.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки”
Іван Зливко
Видавництво : “Державне видавництво
дитячої літератури”
м. Київ, 1957 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: