Китеня

Жив в одному морі кит. І не просто кит. Ні, ні! Він мріяв зробити щось зовсім надзвичайне. Ну, щоб потім про нього всі казали: «Акий чудовий, який дивовижний кит живе в нас у морі!»

І що тільки він не робив заради того, щоб прославитися. Навіть на хвіст ставав і йшов так по хвилях, наче акробат у цирку.
Однак ані старі морські леви, ані дельфіни — ніхто цьому не дивувався. Вони лише хитали головами й казали:
— Ну, що ж. Кит ще зовсім маленький. Подорослішає і не буде так поводитися.
А кит на такі розмови ще більше сердився.

І от якось він вирішив зробити щось вже зовсім дивне.
Надув живіт і раптом злетів у небо.
Спочатку він, звісно, злякався, але, поміркувавши, сказав собі: «Адже, тепер усі неодмінно здивуються».
І справді, незабаром, коли кит летів над якимось містом, над якимось будинком, там на балкон вийшов хлопчик. Він надув щоки і закричав:
— Яке диво!
Так би, мабуть, і кричав цілий день. Але тут на балконі з’явився його дідусь. Він подивився на китеня і сказав тихо:
— І нічого дивного, мій хлопчику. Це ж дирижабль. Років сімдесят тому, правда, дивувалися. Але тепер є літаки, ракети. Сьогодні він – просто застаріле диво.
… Застаріле диво?! Застаріле диво?!
Після цього залишалося лише одне: ніколи більше не літати. І… кит гепнувся на якусь галявину. Так він і лежав там серед трави. Зітхав. Сопів. А маленькі жабенята, бажаючи заспокоїти його та розвеселити, стрибали навколо. Але кит зітхав і сопів усе голосніше.

І тоді прибіг заєць.
— Що з тобою? – запитав він китеня. – Може, в тебе нежить?
— Яка нежить?! – розсердилося китеня. – Горе в мене! Я хотів усіх здивувати, а все що вийшло — застаріле диво. Дирижабль!
— Ну гаразд, не турбуйся. Я тобі допоможу, – пообіцяв заєць. – Якщо ти дирижабль, тобі потрібен кошик. Але сьогодні ми не будемо катати в ньому людей. Сьогодні він потрібен для іншого.
Таке казав заєць китеняті удень.

А пізно ввечері над тихим містом знову з’явився дирижабль. Він пролетів над площами й вулицями і наче хмара повис над тим будинком, де жив хлопчик. Потім він обережно опустив йому на балкон кошик лісових ягід.
Але хлопчик вже спав.
Але все це – і дирижабль, і кошик – побачив дідусь. І дуже здивувався:
— Звичайно, він дуже старомодний, цей дирижабль, але він добрий – і це диво!
І тут у небі кит уперше усміхнувся. Він зрозумів: головне диво – це добре серце.