Киці мандрівниці та їхні друзі

Як усе Почалося 

Муля і Манюня в Італії
Жили собі дві киці — Муля й Манюня. Манюня була сіренька з чорними смужечками, а ротик мала білий, наче припудрений. Муля ж була чорна-чорнісінька, без жодної плямки. Ну хіба що очі мала зелені та кінчик хвостика — ніби вмочений у сметанку. Киці дружили і часто ходили одна до одної в гості. Приходить якось Муля до Манюні та й каже:

— Манюню, я знайшла на килимі грошик. Їдьмо до Рима! — Їдьмо! — радо погодилася Манюня і спитала:

— А де це? — Це в Італії. Країна така, — пояснила Муля. — Неси карту, покажу.

Манюня мерщій полізла до портфеля своєї хазяйки Тетянки й дістала карту. Киці розгорнули її на підлозі, і Муля тицьнула лапкою:

— ­Ось. — Ой, яка гарненька, схожа на Тетянчин чобіток, — розчулилася Манюня.

— Аж раптом вона згадала, що вже виросла й не влазить у хазяйчин чобіток. Тож смугаста киця засмучено зітхнула:

— Але ж ми не вліземо в цю Італію. Муля засміялася. Вона була старша за подругу і вже вміла читати. Тому геть усе знала з книжок і охоче пояснила:

— Це ж карта. На ній навмисно малюнки маленькі, щоб усі-усі країни помістилися. А насправді Італія велика. Ми поїдемо туди на автобусі.

— Ге-няв-ально, — нявкнула Манюня та, знітившись, поспішила виправитися:— Тобто, геніально.

Киці сіли в автобус і поїхали. Ось їхали вони, їхали, аж бачать: велике місто.

— Це вже Рим? — запитала Манюня.

— Ні, — відповіла Муля, — це Відень. Тут знаменита опера.

— А що таке опера? — зацікавилася Манюня.

— Опера — це театр, у якому співають.

— А що таке театр? — ще дужче зацікавилася Манюня.

— Театр — це там, де грають.

— Ой, Мулечко, я так люблю гратися! І коли мені Маркіз на дереві співає, я теж люблю. Гайда подивимося на ту оперу! — стала просити Манюня.

— Ні, Манюню, ми не гаятимемо часу! — відповіла невблаганна Муля. Проте змилостивилася й пояснила: — У Римі теж є опера. Ми там подивимося.

І киці по їхали далі. Їхали-їхали через гори, через долини. Аж бачать: знову якесь велике місто! Надумали вийти з автобуса, щоб розім’ятися. Раптом Манюня як закричить:

— Рятуйся, хто може! Рим тоне!

— Тихо, Манюню! — заспокоїла її Муля.

— Це не Рим, а Венеція, і зовсім вона не тоне, а стоїть на островах. Тільки їх з ­берега не видно.

Манюня здивувалася, але розпитувати далі не на важилася.

Ось проминули вони Венецію та невдовзі прибули до Рима. А Рим такий великий, такий веселий! Сонце сяє в безхмарному небі, фонтани дзюркочуть, голуби туркочуть. А римські коти й кішечки широкими вулицями гуляють, італійських пісень співають. Муля й Манюня все, чим Рим славиться, оглянули: і ­Колізей, і­­ ­Форум, і старовинні храми та собори. По музеях походили. Навіть в опері побували, як і обіцяла Муля. А тоді пішли до ресторану.

Замовили пасту — це такі макарони під соусом. Скуштували — не сподобалося.

Потім подружки замовили піцу з ковбасою, скуштували— тільки ковбаса їм і смакувала.

Далі замовили равіолі, а їм чомусь принесли пельмені. З’ясувалося, що равіолі — це і є італійські пельмені. Однак киці все одно повиїдали з них лише м’ясну начинку. Хотіли ще щось замовити, але шеф-кухар сказав, що ресторан уже зачиняють.

Тож Муля й Манюня купи ли собі в сусідній крамниці капелюшки з італійської со ломки, сіли в автобус і повернулися додому.

— Яка чудова була мурмандрівка! — промуркотіла, прощаючись, Манюня.— Завт ра знову по-мур-мандруємо?

— Авжеж, — погодилася Муля і додала: — Якщо грошик знайдемо.

Прекрасний острів

Муля й Манюня в Гренладії
Жили собі дві киці — Муля й Манюня. Манюня була сіренька з чорними смужечками, а ротик мала білий, наче припудрений. Муля ж була чорна-чорнісінька, без жодної плямки. Ну хіба що очі мала зелені та кінчик хвостика — ніби вмочений у сметанку. Киці дружили і часто ходили одна до одної в гості. От якось каже Муля Манюні:

— Манюню, ми з тобою маємо побувати в Гренландії. У перекладі з данської мови «Гренландія» означає «Зелена земля». Уявляєш, як там прекрасно!

— Навіть прекрасніше, ніж у нашому садочку?! — весело застрибала Манюня.

— Мабуть. До того ж це острів, і там навкруги море, — зауважила Муля і, примружившись, замуркотіла: — Просто мур-мрія.

Киці вмить зібралися, взяли припасений Мулею грошик, пляжні парасолі, темні окуляри й вирушили в аеропорт, щоб сісти на літак до Гренландії.

Хоч скільки киці дивилися в ілюмінатор літака, та бачили внизу лише білі хмари. А коли ступили на землю, то зрозуміли, що то були не хмари, а лід. Весь острів був скутий кригою. А по морю плавали величезні крижані гори — айсберги.

— Ви все переплутали і привезли нас не на той острів! — кинулися Муля й Манюня до пілотів. — Хіба ж це Гренландія? Це якась Білоландія чи Льодоландія!

— Негайно везіть нас назад! — сердито тупнула лапкою Муля.

— Нічого ми не переплутали! — насупилися пілоти. — У нас усе точно, ми літаємо за картами й супутниками.

—  Ми тут замерзнемо!

— Не замерзнете, — утішав Манюню перший пілот. — Гренландці дуже привітні, тож улаштують вам теплу зустріч.

— І до того ж, — докинув другий пілот, — у вас немає квитків на цей рейс. Тож ми не можемо пустити вас на борт.

Пілоти сіли в літак і полетіли за своїм маршрутом. А Муля й Манюня залишилися на березі тремтіти під своїми пляжними парасолями. Киці невесело дивилися на холодне море. Аж тут побачили великого лискучого тюленя. Він ніжився неподалік на прибережному камінні.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12