Ледарка Гурі

Вірменські народні казки

Жила-була одна жінка. Була у неї одна єдина дочка і звали її Гурі. Ця Гурі була такою ледаркою, такою ледаркою й білоручкою, що тільки тим і займалася цілий день, що нічогісінько не робила:

Навіщо мені працювати?

Навіщо мені трудитися?

Це мені у житті не знадобиться.

Зовсім не потрібні мені всі ці турботи, цим я щастя не зароблю.

Була б моя воля, – я б гуляла.

Була б моя воля, – я б танцювала.

Сиділа б я на лавці, та ногами бовтала!

Їла б я й і пила, що подобається.

А спала б я, – коли сон до мене прийде.

За таку поведінку сусіди так і прозвали дівчину – Ледарка Гурі.

Як тільки рідна мати не розхвалювала перед усіма свою дочку-ледарку:

До всяких справ надається моя донечка  рукодільниця: і в’яже і пряде, і кроїть і шиє, і смачно готує, і ласкавим словом зігріє.

Той хто її заміж візьме, – ніколи не пропаде!

Молодий купець почув ці слова й подумав: “Це саме така дівчина, на якій я б хотів одружитися”.

Він пішов до Гурі додому й посватався. Вони одружилися і він привіз молоду жінку до себе у дім.

Через якийсь час, він приніс великий тюк бавовни й попросив Гурі гарненько розім’яти його, розчесати й спрясти пряжу, поки він сам поїде по своїх купецьких справах. Він сказав Гурі, що пряжу, яку вона спряде, він забере з собою в інші краї і там продасть.

– Якщо повезе, то може й розбагатіємо. – сказав і поїхав. Після його від’їзду Гурі взялася до своєї улюбленої справи:

Ледарювати.

Якось гуляла вона вздовж берега ріки. Раптом чує – жаби квакають:

– Ква-а-а, а..

– Агов, жабки! – крикнула їм Ледарка Гурі. – Якщо я принесу вам тюк бавовни, то може, ви розчешете його й спрядете нитки?

– Ква-а-а, а..

Квакання здалося Гурі згодою жаб виконати роботу. І вона, радіючи тому, що найшовся той, хто зробить за неї її роботу, побігла додому.

Повернулася Гурі до берега ріки з тюком бавовни, що залишив їй чоловік, і кинула його у воду.

– Ось вам робота: розчешіть цю бавовну й спрядіть пряжу. А я прийду сюди через декілька днів, заберу нитки й піду продавати їх на базар.

Пройшло кілька днів. Гурі прийшла до жаб. Жаби, звичайно ж собі, квакають:

– Ква-а-а, а..

– Що це ви жабки все ” ква-а-а” та ” ква-а-а”. Де мої нитки? Жаби у відповідь тільки квакали. Гурі оглянулася навколо й помітила на камені біля берега зелену твань та водорості.

– Ой! Що ж ви наробили! Ви не тільки розчесали мою бавовну й спряли з неї пряжу, ви ще й виткали собі килим!

Гурі обхопила руками свої рум’яні щічки й прийнялася плакати.

– Ну добре, нехай буде так: залишайте килим собі, а мені віддайте гроші за бавовну.

Вона кричала, вимагаючи грошей у жаб, і так захопилася, що залізла у воду.

Раптом, її нога наштовхнулась на щось тверде. Вона нагнулася й підняла з дна золотий самородок. Гурі подякувала жабам, забрала золото й повернулась додому.

Повернувся купець з поїздки. Дивиться: в кімнаті на полиці лежить великий шматок золота. Здивувався і питає:

– Послухай, жінко! Звідки це в нас шматок золота зявився?

Отут Гурі й розповіла йому про те, як вона бавовну продала жабам і як жаби розрахувалися золотом.

Чоловік був просто у захваті. З радощів він запросив додому тещу, подарував їй багато всяких подарунків і почав хвалити її і дякувати за те, що вона виховала таку тямущу доньку-рукодільницю.

А теща була жінкою розумною. Вона відразу зметикувала, що тут щось не так й швиденько здогадалася, як усе було насправді. Вона відразу злякалася, що тепер її зять дасть дочці ще яку-небудь роботу. І усе вилізе назовні.

Та тут у кімнату, де йшло святкування на честь Гурі, залетів жук. Він літав туди-сюди над головами людей і голосно дзижчав. Отут теща раптом піднялася й привітала жука:

– Здрастуй, здрастуй, дорога тітонька! Бідна моя тітонька, усе ти у справах та турботах, працюєш не покладаючи рук. Та навіщо тобі усе це, навіщо?

Зятя від цих слів просто як громом вдарило:

– Мамо, з вами усе у порядку? Що це ви таке говорите? Як цей жук може бути вашою тітонькою? А теща й каже:

– Слухай мене, синок. Ти знаєш, що у мене від тебе секретів немає, ти ж мені як рідний син. Уяви собі, цей – жук і є моя тітонька. Справа у тому, що їй доводилося багато працювати день у день. Та чим більше у неї було роботи, чому старанніше вона трудилася, та ставала усе менше й менше, поки не перетворилася на жука. У нас у роді зі всіма таке може трапитися, ми  дуже працьовиті. Але ті з нас, хто перепрацюється – стають маленькими й перетворюються у жуків.

Коли зять почув це, він відразу заборонив своїй дружині робити будь яку- роботу, щоб не дай Боже, вона не перетворилася на жука, як її тітонька.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 21

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: