Легкий хліб

Білоруська народна казка. Читати українською онлайн.

Косив у лузі косар. Стомився і сів під кущем відпочити. Узяв торбинку, розв’язав і заходився їсти. Виходить з лісу голодний вовк. Бачить — косар під кущем сидить і щось їсть. Підходить до нього вовк.

— Ти що їси, чоловіче?

— Хліб — відказує косар.

— А смачний він?

— Ще б пак!

— Дай мені покуштувати.

— Будь ласка!

Відломив косар шматок хліба і дав вовкові. Сподобався вовкові хліб. Він і каже:

— Хотів би я щодня хліб їсти, але де мені його брати? Порадь, чоловіче!

— Добре, — каже косар, — навчу тебе, де і як хліб брати.

І почав він учити вовка:

— Спершу треба землю зорати…

— Тоді й хліб буде?

— Ні, братику, стривай. Потім треба землю заборонувати…

— І можна хліб їсти? — замахав вовк хвостом.

— Що ти, зажди ще. Раніше жито посіяти…

— Тоді буде хліб?

— Ні ще. Дочекайся, доки жито зійде, холодну зиму перезимує, навесні виросте, потім закрасує, потім почне наливати зернятка, потім достигати…

— Ох, — зітхнув вовк, — дуже ж довго чекати. Але тепер я вже наїмся хліба досхочу!

— Де там наїсися! — перебиває косар. — Рано ще. Спершу достигле жито треба зжати, потім у снопи пов’язати, снопи ці в копи поставити. Вітер їх провіє, сонечко просушить, тоді вези їх на тік…

— І хліб їстиму?

— Який нетерплячий! Спершу треба снопи обмолотити, зерно в мішок зібрати, мішки до млина завезти та борошна намолоти…

— І все?

— Ні, не все. Борошно треба замісити у діжі й чекати, поки тісто підійде, тоді в гарячу піч садити.

— І спечеться хліб?

— Еге ж, спечеться хліб. Отоді й наїсися його. — скінчив косар науку.

Задумався вовк, потім почухав лапою потилицю й каже:

— Ні, ця робота дуже марудна й тяжка. Краще порадь мені, чоловіче, як легше їжу добувати.

— Ну що ж, — каже косар, — якщо не хочеш тяжкого хліба їсти, пораджу тобі легкий. Йди на вигін, там кінь пасеться.

Пішов вовк на вигін. Побачив коня.

— Коню, коню! Я тебе з’їм.

— Що ж,— каже кінь, — їж. Тільки спершу зніми з моїх ніг підкови, щоб не поламати тобі зуби об них.

— А й справді. — погодився вовк.

Нагнувся він підкови знімати, а кінь як ударить його копитом у зуби… Перекинувся вовк і ну тікати. Прибіг до річки. Бачить — на березі гуси пасуться. «Чи не з’їсти мені їх?» — думає.

Потім і каже:

— Гуси, гуси! Я вас з’їм.

— Що ж, — відказують гуси, — іж. Але спочатку зроби нам одну послугу перед смертю.

— Яку? — питає вовк.

— Поспівай нам, а ми послухаємо.

— Це можна. Співати я мастак.

Сів вовк і давай співати. А гуси крилами — мах, мах! Знялися й полетіли.

Провів вовк гусей очима і пішов далі ні з чим. Йде та й лає себе найгіршими словами: «Чи не дурень я, га? Нащо я погодився співати гусям? Ну, тепер кого не зустріну — з’їм!» Тільки він так подумав, коли бачить — плентається дорогою старий дід. Вовк підбіг до нього.

— Діду, діду! Я тебе з’їм.

— Чого так квапитись! — каже дід. — Давай, спершу, табаки понюхаємо.

— А смачна вона?

— Спробуй, то знатимеш.

— Давай!

Вийняв дід із кишені капшук з табакою, сам понюхав і вовкові дав.

Як нюхнув вовк з усієї сили, то цілий капшук тютюну вдихнув у себе. А потім як почав чхати на весь ліс… Нічого од сліз не бачить, усе чхає. Так із годину чхав, поки всю табаку не вичхав. Оглянувся потім, а діда й сліду нема.

Пішов вовк далі. Йде він, іде, коли бачить — на полі отара овець пасеться, а пастух спить. Нагледів вовк в отарі найбільшого барана, схопив його й каже:

— Баране, баране! Я тебе з’їм.

— Що ж,— каже баран, — така моя доля. Але щоб не мучитись мені довго та й тобі щоб не ламати зубів об мої старі кістки, стань краще онде край того видолинка і роззяв рота, а я зійду на пагорок, розженуся і сам ускочу тобі в рота.

— Спасибі за пораду, — сказав вовк, — так і зробимо.

Став він край видолинка, роззявив рота і чекає. А баран вибіг на пагорок, розігнався та — трах! — рогами вовка в голову. Аж іскри посипалися в того з очей, світ йому затьмарився.

Очухався вовк, повертів головою та й гомонить сам до себе:

— Цікаво: з’їв я його, чи ні?

А тим часом косар кінчив роботу та йде додому. Почув він вовкові слова і каже:

— З’їсти то не з’їв, а легкого хліба спробував.

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

4 / 5. Рейтинг: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Білоруські народні казки”
Видавництво “Веселка”, м. Київ, 1987р.
Упорядкування – Григорій Півторак.
Ілюстрації – Катерина Штанко

Залишити коментар