TOU

Лелека

Казки народів світу

Давно це було. Жив на світі жадібний багатій Аджар-бай. Куди не подивишся – всюди його поля. В струмках хлюпала його вода. І всі хати в селах, і всі дерева були його. За воду, яку Аджар-бай давав біднякам, він також брав гроші. Наллє трохи води та візьме одну золоту монетку – одну таньга. Ще трохи – ще одну таньга. Брав він гроші і за землю, яку давав біднякам. І за дорогу, якою вони ходили.

Їхав одного разу Аджар-бай своїми полями і перераховував гроші, отримані з бідняків. Але що ж це? У торбі виявилося лише дев’яносто дев’ять монет. Ще одна – і було б рівно сто. Сто таньга! Засмутився жадібний Аджар-бай. Де взяти ще одну таньгу?

Подивився Аджар-бай навколо і побачив селянина на ім’я Хасан.

– Хасан! Плати мені одну таньга, ні, краще дві таньги!

– За що ж, о добрий Аджар-бай?

– За воду.

– Але я вчора сплатив.

– Дурний Хасан! Вчора ти сплатив за вчорашню воду.

Хасан розвів руками:

– Нема в мене більше грошей.

– Коли так! Немає грошей не буде і води.

Схопив Аджар-бай великий камінь і кинув його в струмок, який протікав полем бідняка Хасана. Потекла вода в другий бік. І одразу потріскалася земля, зів’яли і засохли рослини. Задоволений Аджар-бай поїхав далі і заспівав свою улюблену пісеньку:

Навколо поля – мої поля.
Тече вода – моя вода.
Дзвенять таньга – мої таньга.

Раптом побачив Аджар-бай, що на поле опустився втомлений птах. Це був Лелека. Захотів Лелека напитися води з струмка, але тільки став наближатися до нього, як почув крик:

– Куди, куди? Моя вода! Моя!

Насилу підвівся Лелека в небо. Аджар-бай все загрожував йому кулаком і продовжував кричати:

– Моя вода! Плати таньга! Моя вода! Плати таньга!

Сталося так, що в цей час пролітав над землею злий вітер. – Гамсин. “Диханням смерті” називають його на Сході. Все живе, що трапляється на його шляху, спалює цей вітер. Побачив Гамсин у небі Лелеку і погнався за ним. Злі хмари, немов кістляві руки, потяглися до птаха. Вислизає, увертається від смертельних обіймів Гамсина Лелека. Але дедалі повільніше він летить. Все слабшими стають його крила. Нарешті, наздогнав птаха Гамсин, закружляв і… Лелека почала падати вниз.

Неживе тіло птаха опустилося до ніг старого Хасана. Пожалів бідняк птаха. Розправив йому крила, погладив по голові. І Лелека раптом розплющила очі. Хасан взяв глечик і напоїв Ледеку водою. Підвівся Лелека на ноги, змахнув крилами і легко піднявся в ясне блакитне небо. А на долоню старого Хасана впало гарне біле перо. Райдужно блиснувши на сонці, воно перетворилося на кавунове насіння.

Закопав бідняк насіння у суху землю. Хотів полити його. Нахилив глечик – тільки одна-єдина крапля води викотилася і впала на землю. І відразу на тому місці з’явився маленький зелений паросток. Впевнено і швидко потягнувся він до сонця. І просто на очах здивованого старого розквітла золота квітка. Пелюстки її розлетілися в різні боки, а на їхньому місці з’явився маленький кавун. Кавун став швидко рости і виріс такий величезний, що Хасан не зміг зрушити його з місця.

Довелося Хасану кликати друзів. Насилу привезли вони кавун у село. Внесли до будинку. Розрізали. І до ніг здивованих бідняків посипалися золоті монети. Багато, багато золотих монет…

– Слухай, Хасан! Куди ти дінеш стільки золота? – спитали його бідняки.

– Я дам тобі. І тобі. І йому.

– Але ж тут багато золота!

– А бідняків у світі ще більше, – відповів Хасан.

У цей час проїжджав повз Аджар-бай. Почув він, що зі старого будинку Хасана долинає святкова музика і дуже здивувався.

– У Хасана свято? А казав, що немає в нього більше жодної таньги.

Підкрався Аджар-бай до Хасана, зазирнув у щілину і побачив: лежить посеред кімнати розрізаний кавун, повний золотих монет. Заблищали очі у жадібного Аджар-бая. Прислухався він. А Хасан розповідав:

– Дав я Лелеці води. Він ожив і полетів, а мені подарував свою пір’їнку, яка перетворилася потім на кавунове насіння. З нього й виріс цей величезний кавун.

Все почув і запам’ятав Аджар-бай, і, тільки-но зійшло сонце, був уже в дорозі. Лелека він знайшов біля струмка. Обережно підкрався до нього, вдарив ціпком, а потім облив водою зі глека…

– Я врятував тобі життя, – сказав хитрун. Тяжко піднявся в небо поранений птах.

– Гей, Лелеко! – Закричав Аджар-бай, – Ти б подарував мені два кавунові насіння! Ні, краще три! Краще п’ять!

І відразу до нього просто в руки опустилося чорне перо, яке перетворилося на кавунове насіння.

Виріс на полі Аджар-Бая величезний кавун. Насилу взяв він його на воза і повіз додому.

Захеканий від втоми, співав він пісеньку:

Тяжкий мій вантаж, великий кавун.
Але в ньому таньга, мої таньга,

Вдома Аджар-Бай замкнув на засуви всі вікна та двері. Приготував скрині для грошей. Вирізав в кавуні отвір, і раптом… звідти з дзижчанням вилетів цілий рій величезних джмелів.

Накинулися джмелі на Аджар-Бая, почали боляче жалити його. Забігав бай по кімнаті. Куди б сховатися? Вибіг надвір. Слідом за ним полетів і весь джмелячий рій.

Біжить бай по вулиці, а джмелі наздогнали його і ну безжально жалити!.. Понісся бай не розбираючи дороги, та й сам не помітив, як впав у глибоку криницю. Почав захлинатися і кликати на допомогу. Але, як ви, мабуть, здогадалися, ніхто не захотів рятувати жадібного та злого бая…

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Узбекские народные сказки”
Видавництво: “Государственное издательство Узбекской ССР”
м. Ташкент, 1955 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: