Лелека, кропив’янка та сова

Колись давно птахи зібралися були обрати з-поміж себе короля. Найдужче хотіли правити лелека та кропив’янка.
Одні птахи тягнули за лелекою, інші — за кропив’янкою.
Нарешті вони вирішили обрати королем того, хто злетить найвище в небо, а потім спуститься найнижче до землі.
Коли лелека злітав угору, маленька кро­пив’янка стрибнула йому на хвіст. Знявся він високо, скільки мав сили, тоді кропив’янка спурхнула з лелечого хвоста ще вище й гордо зацвірінькала:
— Гей, лелеко, бачиш, як я високо злетіла!
Лелека розсердився, стрімголов шугнув униз, з розгону вдарив­ся об землю й забився.
Кропив’янка була обачніша. Вона ще звисока помітила мишачу нірку і шмигнула в неї.

Птахи бачили, що кропив’янка ошукала лелеку, то й коритися їй, як королеві, не хотіли, ще й доручили сові зловити лиходійку й розправитися з нею.
Пильнуючи біля нірки, сова заснула, а кропив’янка жива й здорова втекла собі геть.
Відтоді птахи гніваються на сову, а вона й понині з сорому ховаєть­ся від них удень і вилітає тільки вночі.