Летюча рибка

Хоп-хоп-хоп. Це летів Ворон. Побачивши його, Мама Му дуже зраділа і закричала:

– Привіт, Вороне. Як добре, що ти прилетів!

Хоп! Ворон приземлився перед Мамою Му.

— Привіт, Мамо Му, — швидко сказав Ворон. – Як справи?

— Ти знаєш, що я отримала, коли в п’ятницю була в басейні? – сказала вона.

— Ні, — коротко відповів Ворон.

— Заплющ очі, — сказала Мама Му.

– Навіщо?

– Ну, Вороне! Заплющ очі!

Ворон трохи заплющив очі.

– Будь ласка, – сказав він.

– Ні, Вороне, – сказала Мама Му. – Ти підглядаєш. Прикрий очі крилами.

— Взагалі це сьогодні в мене купа справ, — сказав Ворон. – Я не встигну… Олл-кр-райт, олл-кр-райт. Але так і бути, закриваю.

Він заплющив очі крилами. Мама Му стала рахувати.

– Раз два три!

Ворон не прибирав крил.

— Ну, дивись! – Закричала Мама Му.

Ворон глянув і побачив гарну коробочку.

– Ну і що? Проста коробка.

– Відкрий її! – сказала Мама Му. – Там щось є!

Ворон відкрив коробочку. І побачив гарний тонкий аркуш паперу.

— Ну простий папірець…

— Та витягни його! – сказала Мама Му.

Ворон розгорнув папір.

Це був диплом за досягнення у плаванні. Мама Му була дуже задоволена.

– “Золота рибка”! – сказала вона.

– Золота рибка? — спитав Ворон.

– Так, – сказала Мама Му. – Диплом! Я отримала його у басейні. За те, що можу проплисти двадцять п’ять метрів і пірнути з борту. Там де глибоко.

Ворон так і сів.

Він одвернувся. І довго мовчав.

— Там, де глибоко, — тихо повторив він і зітхнув.

— Ти не радий, що мені вручили диплом? – сказала Мама Му.

— Там, де глибоко, — сказав він знову й сумно глянув перед собою.

— Але, Вороне, — сказала вона.

Ворон сів на огорожу навпроти неї.

— Ти мені скажи, коровам видають дипломи за все, що завгодно в басейні Сандвікена? – крикнув він.

— Ти гніваєшся, Ворон?

— Я можу літати, — тихо промовив він.

Тут Мама Му зрозуміла, у чому суть.

— Але я не знаю, чи бувають дипломи для тих, хто вміє літати, — сказала вона. — От коли ти пропливеш двадцять п’ять метрів…

Ворон заткнув вуха крилами.

– Я змокну! – прокричав він. — Я не вмію плавати… Я не хочу плавати… Ворони взагалі не плавають! Мені ніколи не дадуть «Золоту рибку»!

Мама Му задумалась.

– Зачекай мене тут, – сказала вона. – Я схожу до телефонної будки і зателефоную. Я миттю, тільки не відлітай.

– Іди, – сказав Ворон. — У мене крила стали такими важкими, що я не зможу літати. Я залишусь тут.

Дзинь!

— Алло, Мамо Му, невже це ти? – Запитала Ліна.

– Алло, Ліно, – сказала Мама Му. – Мені потрібна твоя допомога.

– В чому справа? – Запитала Ліна.

— Ворон засмутився через мою «Золоту рибку». Йому сумно, бо він не може отримати такого ж диплому.

Ліна одразу все зрозуміла.

— Але він може пролетіти двадцять п’ять метрів, — сказала вона. — І зістрибнути з даху корівника.

– Що ти говориш? – сказала Мама Му.

— Я візьму свою «Золоту рибку», намалюю там крильця і ​​пофарбую золотою фарбою. Тоді вийде диплом, який ми можемо назвати «Летюча рибка».

— Чудова думка! – сказала Мама Му. — Але тоді в тебе не лишиться «Золотої рибки».

– А я отримаю ще одну, – сказала Ліна.

– Яка ти гарна!

– Я сховаю її в пакет, – сказала Ліна. – Нехай він прилетить сюди і забере пакет.

— Він дуже зрадіє! Бувай, Ліно.

— Бувай, Мамо Му.

Ворон навіть не підвів голови, коли повернулася Мама Му. Він нерухомо, з нещасним виглядом лежав на сіні.

Вона сказала, що він має полетіти до Ліни і принести сюди один пакет. Але Ворон тільки похитав головою.

— Ну, Вороне, — сказала Мама Му. — Злітай до Ліни.

Він знову похитав головою. Очі в нього були заплющені.

– Та ні, навіщо це? – сказав він.

– Ну, будь ласка, – сказала Мама Му. — У пакеті лежатиме коробочка!

– А що в ній?

— Потім сам побачиш.

— У коробках лежать лише дипломи за плавання. Не хочу. Лети сама.

– Це буде секрет, – сказала Мама Му. – Сюрприз. Для тебе.

Ворон розплющив одне око.

– Для мене? – Сказав він і злегка потягнувся. — Добре, я полечу.

Хоп-хоп-хоп. Ворон полетів. Крила його ледве ворушились. Останнє, що почула Мама Му, було важким стогоном.

Повернувся він не скоро.

Хоп-хоп-хоп. Він ніс пакунок. Летів повільно і весь час зітхав. І як же він здивувався, як долетів!

Му-у, ура-а! На пасовищі зібрались усі корови! Вони мукали і стукали копитами. Шум був жахливий. А Мама Му бігала між ними, як маленьке теля. Вона крикнула йому, коли він був ще далеко:

– Гей, Ворон! Як добре, що ти прилетів!

Ворон приземлився поряд із нею.

– В чому справа? — сказав він і дивився на корів. — Що вони тут роблять? Чому тупотять?

— Вони тобі аплодують, Вороне! – сказала Мама Му.

– Мені? – здивувався Ворон і відвернувся. – Я полечу додому.

— Полетиш-полетиш, але не додому, — сказала Мама Му. — Ти полетиш, щоби завоювати диплом. Ворон!

Ворон нахилив голову і почав дивитись в землю. Це він передражнив Маму Му.

— Ти полетиш, щоб завоювати диплом. Ворон», – повторив він. Потім закричав:

– Ти знаєш, що я не вмію плавати!

— Але ти вмієш літати! – сказала Мама Му, дуже задоволена собою. — Ти отримаєш диплом за вміння літати. Я скликала всіх корів. Вони подивляться, як ти можеш літати.

Ворон уп’явся поглядом у Маму Му.

— Чи можу я літати? — здивовано спитав він. — Літати?

– І за це отримаєш диплом, – сказала Мама Му.

– Є й такий? — спитав він.

Сторінки: 1 2