Лев у кишені

Юган Саар

Томас був маленький, гарний хлопчик. Він добре вчився, був непосидючий і товариський. Томас мріяв стати льотчиком. Нічого немає дивного, адже багато хлопчиків хочуть бути льотчиками. Але справа в тому, що Томас мав одну велику ваду — він був боягузом. А ви бачили коли-небудь льотчика-боягуза? Мабуть, що ні. Отож!

Чи зустрічав Томас великого собаку, чи кімнатного песика — одразу ж тікав. Навіть тоді, коли гарний собака мирно помахував хвостом і бажав гратися з хлопчиком.
А в темряві Томас боявся ще дужче. Та й перед дітьми він відчував страх. Хлопчик часто здалеку стежив, як грається дітвора.
І ще боявся Томас іти  спати один. Мама або тато мусили стояти біля ліжка і чекати, поки він засне.
Отакий був Томас, що мріяв стати льотчиком. І тоді сталася надзвичайно кумедна пригода.

Якогось ранку Томас, прокинувшись, побачив біля ліжка… лева. Вірите, тієї миті у хлопчика чуприна стала дибом. Та згодом Томас побачив, що лев дуже маленький, і хлопчик одразу посміливішав.
— Доброго ранку,— сказав він чемно.
— Добридень, Томасе! Я прийшов, щоб зробити тебе сміливим і мужнім, — промуркотів лев.

Томас засміявся. Що може зробити такий маленький лев?!
Та лев раптом загарчав, затряс гривою і кинувся на хлопчика. Той одразу ж опинився на підлозі.
— Тепер я вірю тобі,— мовив жалісливо Томас.
— Добре! — сказав лев. — Тоді слухай мене уважно. Якщо ти хочеш стати хоробрим, то треба бути дужим. Отже, щоранку треба робити зарядку.

І лев показав Томасу, як робити вправи. Він і справді був чудовим гімнастом.
Потім лев ускочив до Томасової кишені, і вони пішли на прогулянку.
Щойно вийшли на вулицю, як почули, що хтось плаче. Томас був вихований хлопчик і тому одразу ж пішов довідатись, що сталося.
Па тротуарі стояло дівча і гірко плакало. Дівчинка ходила до крамниці, і тепер у кошику були батон, пляшка молока та кільне ковбаси. А на протилежному боці вулиці стояв грізний пес і не зводив з кошика жадібного погляду.

Я боюся переходити вулицю,— плакала дівчинка.— Я боюся собаки.
Томас узяв дівча за руку.
Я проведу тебе,— сказав він.— Я не боюся собаки, бо зі мною лев.
І сміливий Томас перевів дівча через дорогу. Потім радісний пішов додому. Як хороше бути сміливим!

Удома Томас узяв альбом і хотів малювати. Та він не міг знайти кольорових олівців. Мабуть, вони були в іншій кімнаті. Томас підвівся і пішов до дверей. Раптом він злякано зупинився. Адже там було темно! А Томас боявся темряви як вогню.

Ти підеш в ту кімнату,— сказав лев, який зручно примостився на дивані.
Я боюся туди йти,— затинаючись вимовив хлопчик.
Я піду з тобою, — сказав лев. Томас сміливо пішов до кімнати і приніс звідти олівці.
Увечері теж було на диво просто. Звичайно, мама була здивована, що Томас засинає сам.
Я хочу бути сам,— навіть отак сказав.
Мама не знала, що біля хлопчика був дуже сміливий звір — лев.

Час минав. І Томас дедалі сміливішав. Якось він навіть переміг лева у боротьбі. Гордий з цього, того ж дня пішов на вулицю.
«Сьогодні піду грати в м’яча з дітворою іншого двору»,— вирішив він і попрямував до парку.
Але діти не грали в м’яча. Вони сиділи на моріжку і сумували. Якийсь поганий хлопчисько, на голову вищий од них, забрав м’яча собі.
– Я поверну вам м’яч,— сказав Томас.
Ти? — здивувались діти.— Ти, боягузе, забереш м’яч і вони розсміялися.
І насмішив їх Томас-бпягуз!
– Я більше не боягуз,— вимовив серйозно Томас.— Я принесу вам м’яч, бо я не боюсь нікого. Я маю сильного і сміливого друга.
Томас знайшов високого хлопчака у глибині парку.
– Ось я тобі… Ану віддай м’яч,— вигукнув Томас і кинувся до хлопця.
Хлопчак злякався. Томас, хоча й був маленьким на зріст, показувався сміливим і дужим. Недовго думаючи, хлопчина
схопив м’яч і кинувся втікати. Томас побіг за ним. В останню мить хлопчик виліз на дерево. І, звичайно, впустив м’яч додолу.
Дівчатка і хлопчики захоплено дивилися на Томаса.
— Ти можеш завжди гратися з нами,— сказали діти.

Томас був дуже гордий, бо його не вважали більше за боягуза.
А ввечері вдома на Томаса чекала велика несподіванка. Він засунув руку в кишеню, щоб дістати лева, та кишеня була порожня. Лев як у воду впав.
На столі лежав лист.

Любий Томе!
Тепер ти сам сміливий
і дужий мов лев.
Я тобі більше не
потрібен. І я подамся
до інших дітей, щоб
і їх навчити хоробрості.
Не забувай мене,
я тебе також не забуду.
Неодмінно колись зустрінимось.
Твій Лев.

Зажурений Томас пішов спати. Йому було сумно, що лев покинув його, і радісно, адже він тепер не боявся. Так-так, нині він був упевнений, що стане льотчиком. З цією думкою Томас заснув. Це казочка про лева, який уміє робити боязких дітей сміливими. Коли й ви боїтеся, намалюйте собі на папері чи на картоні лева, розфарбуйте його і виріжте.

Носіть лева з собою завжди, а увечері кладіть його біля свого ліжка. Тоді ви нікого не будете боятись. І у вас завжди будуть гарні сни.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вечірні казки”
Юхан Саар
Переклад з естонської – О. Завгородній
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1971р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: