ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Лев, віслюк та лис

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Зустрілися якось у горах лев з лисом.

– Як ти тут опинився? – питає лис.- Раніш я
тебе в наших краях не бачив.

– Прийшов пополювати! – відповідає лев.

– Марні сподіванки! – засміявся лис.- Треба
було спершу дізнатися, чи тут є бодай
нікчемні миші. Я сам збираюся кидати ці
місця, хоч народився й виріс у горах.

– А куди ж ти підеш?

– До Великого Лісу. Чув я, що там удосталь
всякої звірини та птаства.

– То, може, разом пополюємо?

– Чому б і ні? Хто, скажи мені, не хотів би
мати лева за товариша?

Отож вирушили вони вдвох до Великого Лісу.
[178]

Спустилися з гір у долину, йдуть полем,
коли дивляться – пасеться віслюк.

– Може, візьмемо і його з собою? – каже лис.-
Він спокійний і добрий, а втрьох іти
веселіше.

– Візьмемо, то й візьмемо,- згодився лев.
Підбіг до віслюка та й каже:

– Ходімо, віслюче, з нами до Великого Лісу
полювати!

– Дякую! – зрадів віслюк.- Піду залюбки! Я
тут в самоті так знудьгувався!

Подалися вони всі разом, розповідаючи
один одному цікаві бувальщини. Лев
розказував про полювання в далеких краях,
лис хвалився своєю кмітливістю, віслюк і
собі докидав часом слово, розумне та
розважне.

Так непомітно збігав час; дорога видалася
їм легкою й короткою.

Назавтра рано-вранці добулися вони до
Великого Лісу – густого та темного.

– Перш ніж починати полювання,- мовив До
друзів лис,- треба домовитися про здобич. Я
пропоную зносити її докупи, а потім
поділити. Згода?

– Згода,- відповів лев.

Віслюк теж пристав на пропозицію. [179]

Почали вони полювати. Скоро на галявині
виросла купа смачної поживи.

– Бачиш? – мовив лис до лева.- Хіба я тобі не
казав, що тут добудеш усе, чого тільки
забажаєш?

– Авжеж, добре, що ми сюди прийшли. Але час
уже й поділити нашу здобичі Хто це зробить?
Може, ти, віслюче?

– Коли я, то й я,- погодився той.

А що був він чесний, то й поділив
упольоване порівну на трьох, аби нікого не
образити.

– Вибирай! Кожному по купці!

Лев насупився. Не сподобався йому поділ.
Хіба гідно лева, перед яким тремтить уся
звірина, велика й мала, діставати таку саму
пайку, як і віслюк? Зухвалець цей вухань, та
й годі! Як він посмів наносити собі таку
купу, коли тут є поважніші за нього звірі?
Слід за це його покарати.

І лев зненацька кинувся на бідолаху-віслюка,
повалив його на землю, вп’явся зубами й
пазурами і гриз, аж поки той духу пустився. А
тоді повернувся до лиса та й каже:

– Тепер нас двоє. Поділи-но знову все
спочатку і дай мені мою пайку.

Бідолашному лисові кров похолола, як
побачив [180] , що сталося з віслюком. Та що
поробиш! Заходився ділити. Все, що більше та
жирніше, кладе левові, собі ж залишає дрібне
та несмачне. І скоро перед левом виросла
величезна купа. Друга така маленька, що
нічого й їсти.

– Уже поділив, леве,- каже, а в самого серце
заходиться із жаху.- їж на здоров’я.

Лев задоволено облизнувся.

– Чудово, лисе! – засміявся.- Як гарно ти
поділив! Але скажи мені, будь ласка, хто
навчив тебе це робити?

Лис відповів понуро:

– Хто навчив? Віслюкова доля навчила, леве.

Так уже ведеться, що біда одного стає
наукою іншого.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: