Лікар Чобітко

Був колись один тесля, дуже бідний, і жив він у дощаній хатинці. Якось завітала до нього мавпа і попросила притулку. Тесля відповів, що його хатинка дуже мала, але нічого, хай мавпа живе. Мавпа залишилася в теслі.

Одного дня мавпа принесла додому повні кишені золотих і срібних монет.

— Де ти взяла ці монети? — здивувався тесля.

— Король дав, — відповіла мавпа. — Я ходила до палацу і вшанувала короля подарунком од твого імені, а він дав мені за це золотих та срібних монет.

— Що ж ти подарувала королю?

— Оленят. Я пішла до лісу, засвистіла, прибігло сто оленят, і я відвела їх до короля. Незабаром я дам йому ще один подарунок.

Наступного ранку мавпа подалася на берег річки й засвистіла. З’явилася сила-силенна чапель. Мавпа повела їх до королівського палацу, вишикувавши по двоє. Королю дуже сподобалась ця процесія, і він спитав, хто це придумав.

— Лікар Чобітко, друг мавпи Котка-Чобітка,— відповіла мавпа.

Король подякував і звелів мавпі піти на монетний двір по золото. Мавпа напхала повен мішок золотими монетами й віднесла його теслі.

За кілька день мавпа знову подалася до лісу й засвистіла. З’явилася сила-силенна кроликів, і мавпа відвела їх до короля, сказавши, що це подарунок од лікаря Чобітка.

Король зчудувався і захотів познайомитись з цим багатим лікарем. Мавпа сказала, що лікар Чобітко — дуже несміливий і ні до кого в гості не ходить. Але якщо король хоче бачити його володіння, вона, мавпа, покаже.

Король сів на коня, мавпа вмостилася ззаду — і рушили. Проїздили вони через багаті землі, і мавпа щоразу казала: «Це володіння лікаря Чобітка».

Коли король повернувся до палацу, мавпа сказала, що хоче з ним
про щось поговорити, але не насмілюється.

— Говори! — звелів король.

І мавпа сказала, що лікар Чобітко просить його королівську величність оддати йому за дружину свою дочку.

Король згодився — адже він думав, що лікар — дуже багатий…

— Хай бере лікар Чобітко мою дочку за дружину! А ти, мавпо, піди на монетний двір і візьми собі ще золота.

Мавпа напхала золотом кілька мішків. Коли вона повернулася до хатинки теслі, той від подиву аж рота роззявив. А мавпа ще й сказала, що він — наречений принцеси.

— Мавпо, чи ти при своєму розумі? Як можу я, злидар, що живе у нужденній хатинці, думати про одруження з принцесою?!

— Не турбуйся нічим. Покладися в усьому на мене.

Того дня, коли мало відбутися весілля, мавпа привела баского коника і сказала, щоб тесля сів на нього.
Тесля мало не згубив тяму.

— Мавпо, я так боюся, так боюся!

— Не будь дурнем! Кажу ж тобі! — покладися в усьому на мене.

І мавпа таки домоглася, щоб тесля поїхав до королівського палацу й одружився з принцесою.

Тепер молодята мали їхати у володіння лікаря Чобітка. Але які там володіння?! Бідний тесля потерпав.
Але мавпа сказала:

— Нічого не бійся. Все буде добре!

Так і сталося! Коли тесля з молодою дружиною і гостями під’їхали до тих володінь, то побачили чудовий палац і слуг у лівреях. Стіл був заставлений розкішними стравами, ласощів було стільки, що й не злічити, а посередині — величезне гроно бананів.

Побачивши банани, мавпа забула про свою поважну роль і плигнула на стіл. Бути доброю чарівницею лікаря Чобітка, звичайно, дуже добре, але поласувати жовтенькими бананами — ще краще! І мавпа заходилася вминати банани.

* * *
— Ця казка схожа на казку про Кота в чоботях,— сказала Носинка.— Я її читала в книзі «Чарівні казки», яку написав французький письменник Шарль Перро. Але казка тітоньки Настасії — цікавіша.

— Ось вам іще один приклад, як народ змінює казки,— сказала донна Бента. — «Лікаря Чобітка» наш народ узяв із «Кота в чоботях».

— Так, але це вже наша казка,— зауважила Емілія.— Тут і мавпа, і банани (я певна — вони були золотії), але король — ні до чого. У нас немає королів…

— А що означають слова мавпи: «Лікар Чобітко, друг мавпи Котка-Чобітка»? Нісенітниця якась… До чого тут чобітки? — промовив Педрінью.

— Це просто вигадка. «Котко-Чобітко» — та й годі. А ще рима,— відповіла донна Бента.

— А тепер я хочу послухати гарненьку казочку про курча! — вигукнула Емілія.

— Чому саме про курча, а не про песика! — здивувалася Носинка.

— Бо мені сьогодні снилося безхвосте курча. Воно їло з моїх рук кукурудзяну кашку!

І тітонька Настасія розповіла казку про безхвосте курча.