Лінивий Ігор

Жив собі Ігор, до роботи млявий, до їжі меткий. Почне його жінка вранці будити:

— Вставай, Ігорчику, сонечко он як високо піднялося

Позіхне він, перевернеться на другий бік і одкаже:

— Це, жіночко, сьогодні сонце швидше, ніж завжди, по небу котиться, а час іще ранній.

Та й знову засне.

Махне жінка рукою і піде господарювати.

Схоче Ігор їсти, зведеться з ліжка і почне гукати:

— Жінко, чуєш, жінко,— снідати час!

Приходить вона й запитує:

— А ти вмивався, Ігорчику?

А він їй у відповідь:

— Щодня вмивайся та вмивайся, однаково брудним ста¬неш. В суботу одразу за весь тиждень відмиюся.

Поставить жінка на стіл миску каші гарячої, а Ігор говорить:

— Ти, жіночко, почекай трошки, поки каша прохо¬лоне, а то язика обпечеш.

І поїсть усю кашу сам, та так наїсться, що й рухатися не може.

— Полежу я трохи в холодку, а тоді вже й до роботи,— скаже жінці розляжеться під яблунею.

Сміються з Ігоря всі сусіди, а ще більше з його жінки, що такого ледачого чоловіка терпить.

Набридло жінці так жити, глузування слухати.

— Піду собі до батьків,— говорить чоловікові,— поживи без мене, спробуй.

Та й пішла.

Прокинувся вранці Ігор, лежав, лежав, а їсти хочеться. «От би молока випити», подумав і пішов до хліва.

А там стоїть голодна корова, давно час її здоїти, напоїти і на пасовисько випустити. Взяв Ігор відро, став доїти, а Лиска брикається, не дає молока, мукає:

— Ти до півдня не спи,, нагодуй-напій мене, а тоді й молока вимагай!

Вирвалась і в поле утекла.

— От,— зітхнув Ігор,— доведеться картоплі зварити.

Дістав він із льоху картоплі, поклав у горщик, а води налити забув. Розтопив піч і пішов під яблуню відпочити. Полежав, полежав, поплентався картоплю їсти, а од неї вже тільки вугілля залишилося.
Кинув Ігор од злості рогач на підлогу:

— І навіщо я Ігорем народився, наша Лиска і та краще живе: не пече, не варить, зелену травицю скубе.

Аж гульк — він уже Лискою став. Крикнути з переляку хотів, та лише замукав. Нічого робити, пішов Ігор на луг пастися. Почав він травицю скубти, та скоро втомився: трава низька та рідка, п’ять разів скубнеш, один раз ковтнеш. А як обсіли гедзі, світ потьмарився.

«Хай воно провалиться, оте коров’яче життя,— подумав він.— От якби мені котом Васьком стати, не життя йому, а масниця».

Аж гульк — він уже котом Васьком став, на ганку сидить, на сонечку гріється. Задрімав, і сниться йому глечик сметани та такої густої, що облизнувся у сні. Прокинувся, а сметана йому спокою не дає. Побіг він у комірчину, знайшов макітру з сметаною і давай ласувати.

А в цей час Ігоря жінка додому повернулася, чоловіка пожаліла. Угледіла вона, що кіт наробив, і почала його бити, примовляти:

— А не крадь, а не крадь, а не крадь! Не буду тебе годувати шкідливого, лови мишей!

Насилу Ігор вирвався. Настав час обідати, сидить він на ганку і думає: «Де б мені хоч мишку спіймати?» Розшукав мишачу нірку і сів підстерігати. Сидів, сидів,— жодна миша не виглядає.

«Ех,— думає,— нудне у котів життя! От у Жучки життя веселе: годують її і працювати не примушують, тільки й знає, що спати та гавкати».

Аж гульк — він уже Жучкою став, біля воріт лежить.

Надвечір вийшла з хати Ігоря жінка і каже:

— Доведеться піти пошукати чоловіка.

І посадила Жучку на цеп, щоб з двору нікуди не бігала, дім стерегла.

Незвично Ігореві на цепу сидіти, незручно, та нічого не вдієш. Тільки хотів заснути, чує — чиїсь кроки. Мусив схопи¬тися та голосно загавкати. Так усю ніч і промучився: то повз

двір хтось пройде, то пес чужий при¬біжить. І до ранку так стомився, що ліг, язик висолопив, ледве дихає.

«Ні,— подумав Ігор,— без роботи, видно, ніхто не живе — краще бути людиною».

І знову став Ігорем. Умився холодною водою і взявся до роботи. Хлів вичистив, води наносив, косу наточив, на сіножать вирушив.

Іде Ігоря жінка, плаче:

— Видно, втопився мій Ігорчик з горя!

Зирк— а він назустріч іде з косою на плечі.

І став Ігор з кожним днем до роботи ретельніше братися, щоб жінка не лаялася, не сміялися сусіди. Але сам усе думає: «Прийде зима-матінка, одлежуся вже тоді я досхочу!»

Одного разу рубав він у лісі дрова та й забив собі руку. Лежить Ігор вдома день, лежить другий, а на третій вийшов з хати, сів на призьбі, дивується: до чого ж йому лежати надокучило! Хоч і боліла ще трохи рука, почав він розвалений тин лагодити. Затесує Ігор кілок і думає:

«І як це я міг раніше цілісінькі дні під яблунею вилежу¬ватися, нічого не робити? Працювати куди веселіше!»