<

Лісова поштарка

Казки та оповідання Василя Чухліба

Чи знаєте ви, що в кожному лісі є своя пошта і, звичайно, поштарі?
У Золотому бору поштаркою була сорока Чара. А яку пошту вона носила? Усяку. Пішли он зайці на далекий город аж за Синє озеро капусту заготовляти. День, другий, третій чекають-виглядають їх зайчихи з маленькими зайченятами. І бідкаються: чи не приключилось лихо яке із зайцями? Аж тут приносить Чара звістку: так і так, мовляв, такі велетенські качани вродили цього літа, що ледве котимо, тож не хвилюйтеся, незабаром будемо.
— Спасибі, Чаро! — дякують звеселілі зайчихи.
А зайченята від радощів довкола неї гопачок витанцьовують.
У бобрів — свої клопоти. Почала у річці вода спадати, скоро, гляди, всі хатинки опиняться на суші. Послали бобри униз по течії бригаду: будувати греблю. Була там Чара і принесла в Боброве селище прохання: «Не справляємось самі, чекаємо підмоги!»
Ведмідь-пасічник своїй родині в листі приємне повідомляє: «Качаю мед, уже всі барила і барильця повні, так приїжджайте забирати». І ведмеді запрягаються у воза, поспішають на пасіку.
Того дня Чара чомусь затримувалася, щб на неї не було схоже. Зайці і білки, борсуки й лосі, кожен займаючись своєю справою, час від часу поглядали на небо: чи не летить Чара?
—    Чи не потрапила в біду? — роздумував муругий Лось.— У дорозі чого не буває…
—    Не пер-реживайте! Загор-рає, мабуть, ваша Чар-ра на озеррі,— прокаркала безхвоста Ворона та й замовкла, бо Лось глипнув на неї сердито.
А Чара того дня, як і завжди, летіла такою звичною дорогою — понад полями і перелісками, понад річкою і Синім озером. День був ясним, небо — голубим, і поштарська сумка не здавалася їй важкою, Чара навіть наспівувала:
Листи і телеграми І здалека, і зблизька До Золотого бору Несу, несу, несу.
Унизу пропливали знайомі галявини, дерева й кущі. Он і Золотий бір уже видніється, ось і Сунична галявина, по ній стелеться туман…
Та який туман може бути у сонячний день? Чара опустилася нижче й побачила: на галявині валує дим. Горіла суха трава, вогонь перекидався на кущі, добирався до сосон. Чара кинула свою поштарську сум¬ку й стала літати над полум’ям, лопотіти крильми, але вогонь розгорався ще дужче. І тут Чара подумала: неподалік же Боброве селище! І вона майнула туди.Бобри хутко притягнули насоси, зроблені з бугили, і Чара разом з ними качала воду, аж поки вогонь не погас.
І тоді вона кинулася до кущів, де лишила сумку з листами.
Та на тому місці чорніла лиш купка попелу…
—    Що ж тепер буде?! — в розпачі мовила Чара.
Бобри втішали її, як уміли, та вона не могла заспокоїтись.
Пізно ввечері повернулася Чара додому та й упала знеможена.
А прокинулась від галасу, який долинав з галявини. Чара відчинила вікно і побачила гурт схвильованих звірів і птахів.
—    Ну ось, вона спить собі преспокійненько, а ми тут пошту ждемо-виглядаємо! — заметляла хвостом лисиця.
—    Авжеж, хоч би пробачення попросила! — докинув капловухий Заєць.
—    Та дайте хоч їй слово сказати! — цитьнув на них муругий Лось, і його підтримали зайчихи.
—    А що там слухати? Не знаєте ви цих сор-рок! Хіба можна їм вір-рити? — каркнула Ворона.
Чара тільки наважилася щось казати, як звірі та птахи знову загаласували, засперечалися.
—    Тоді дозвольте мені мовити! — І тільки тепер усі побачили Бобра, що вибрався на пеньок і кланявся на всі боки.— Якби не поштарка Чара, то й Золотого бору могло б не бути…
І Бобер почав розповідати про те, що трапилося вчора на Суничній галявині.
Коли він закінчив розповідь, звірі й птахи якусь хвилину мовчали, навіть Ворона. А тоді кинулися до Чари, щоб подякувати їй.
Але лісової поштарки Чари вже не було на галявині. Вона знову була в дорозі, летіла за новими листами.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2.3 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Сопілкарик із джемелиного”

Василь Чухліб

Видавництво: “Веселка”, м. Київ, 1989 р.

Залишити коментар