Лісова цокотуха

Летіла сорока де прямо, де боком, довгим хвостом трясла, лісові новини несла.

А на узліссі сойка жолуді на зиму заготовляла. Сідала на гілку дуба, вибирала найспіліші і несла на просіку. Там ховала їх у м’який мох і поверталася знов на дуб.
Помітила це сорока та в крик:

— Подивіться, сойка жолуді ховає! Сойка жолуді ховає!

Цей нестямний сорочий крик не сподобався сойці. Вона кинулася до сороки, аби її провчити, та хіба її наздоженеш! Поганялася за сорокою та в поруділу крону дуба пірнула, аби від довгохвостої цокотухи відчепитися. Полетіла сорока далі.

Бачить, білочка хатку собі на сосні будує. І давай цокотіти:

— Погляньте лише, що за господиня! Ще де ті холоди, а вона вже хатину до зими лаштує!

Довелося білочці припинити роботу, сховатися від цокотухи. Не оберешся лиха, коли яструб почує та прилетить сюди.

Бачить сорока, що білочка кудись зникла, і полетіла до джерельця, аби напитися води. Зирк, а біля нори борсук лежить. Тлустий такий, гладкий. Перед зимовою сплячкою ліг на сонечку погрітися і задрімав. Сорока як зарепетує на весь ліс:

— Хтось борсука вбив! Хтось борсука вбив!

Почув борсук цей лемент та мерщій у нору — якомога далі від цокотухи.
Покрутилася сорока біля темної борсукової нори і полетіла геть.

А тут саме заєць на осінню галявину вибіг. Вже на зиму почав переодягатися: лапки й животик побіліли. Помітила його сорока і знов галас здійняла:

— Заєць у білих штанях і в білій сорочці! Гляньте, заєць у білих штанях і в білій сорочці!

Заєць, не довго думаючи, скік у поруділий осиковий гай — тільки хвостиком махнув!

Кинулася сорока туди-сюди — нема зайця.

І далі полетіла — довгим хвостом затрясла, лісові новини понесла.

Всюди вона, сорока, буває, все бачить і все знає.

Тільки завжди дивується: чому її цокотухою називають? Важко самій здогадатися. Може, ви підкажете?