Лісове диво

Казки Василя Мельника

Посеред лісової галяви височів старий дуплистий дуб. У дуплі жила білочка. Вона прожила всього півроку і вперше бачила, як на галяві цвіли дзвіночки, ромашки, як у траві червоніли лісові суниці.

Коли сонце скотилося за ліс, по листі закапотів дрібний літній дощ. Він сіявся тихо на галяву, і білочка почула в дуплі, як хтось біля пенька фиркнув:

— Який гарний дощик! Тихий, грибний дощик!

Білочка виглянула із дупла і побачила їжака. Він задер мордочку догори і дивився, як сіявся дощик. Йому було приємно, бо навіть лапкою втирав мордочку, яка вже була мокрою від дощу.

Цілу ніч білочка чула, що в лісі щось коїться, шарудить старим листям, ламає гілочки між травою.

Прокинулася білочка вранці, вискочила з дупла на гілку-, глянула на галяву і надзвичайно здивувалась. По галяві ходив їжак і все щось примовляв і фиркав.

— Їжаче, чого це ти ходиш з палицею і шарудиш старим листям?

— Допомагаю малим грибенятам до світла пробитися.

Білочка скочила й собі на галяву. Стрибнула на пеньок, задивилася на траву, що виблискувала росою проти сонця. Між травою вона побачила безліч різнокольорових шапочок.

—Їжаче, глянь, скільки за ніч натрусив дощик шапочок.

— Це, білочко, гриби. Ось іди  за мною, я тобі розкажу, які можна їсти, а яких не можна чіпати.

— А хіба ці шапочки можна їсти? — спитала білочка.

— Не тільки їсти, але й сушити і заготовляти на зиму,— сказав старий їжак.

Вони йшли галявою і роздивлялися між травою гриби.

— Це білий гриб. Найсмачніший за всі гриби. Запам’ятай собі, білочко. А це ось ціле сімейство лисичок. Бач, як зажовтіли під кущем. А це — сироїжки. Рожеві і голубі. На них ще кажуть — голубінки. Теж можна їсти. А ось під березою — підберезники, а ось — червоноголовці…

Їжак водив білочку галявою і показував їй гриби.

— Їжаче, глянь, який я надибала гарний гриб. Найкращий з усіх грибів, які ти мені показував.

Їжак подивився на гриб з красивою червоною шапочкою з білими крапочками і зафиркав:

— Не чіпай, білочко. Це гриб отруйний. Це — мухомор.

Білочка відскочила від гриба. Тепер вона ходила тільки поряд з їжаком і слухала його поради. А потім під ялинкою вони покуштували маслючка. Який же він ніжний і смачний!

— Це — лісове диво, а не гриби,— сказала білочка.

— А все це зробив літній дощик, йому, білочко, скажи спасибі.

Білочка завжди раділа, коли сіявся дрібний дощик. Вона вже знала, що після нього знову з’явиться лісове диво.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 18

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Господар гаю”
Василь Мельник
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1976 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: