Лісовий мисливець Кринку

Колись жив на світі один чоловік і мав він трьох синів. Коли прийшов йому час помирати, він прикликав усіх трьох до ліжка і звелів:

— Любі мої діти, як я помру, привезіть на мою могилу дев’яносто дев’ять возів дров і дев’яносто дев’ять возів соломи і все це запаліть.

Коли він помер, брати заготували дев’яносто дев’ять возів дров, дев’яносто дев’ять возів соломи і склали на могилу.

Як уже все було готове, виявилося, що дрова сирі, а кресала й губки в братів не було. Озирнулися довкола — ніде ні диму, ні вогника, тільки на вершині гори зірниця горить.

— Що ж,— каже найменший брат, лісовий мисливець, якого звали Кринку,— ви залишайтеся тут, а я піду на гору, може, вогню дістану!

Іде він, коли назустріч йому Вечір-Вечорило. Кринку привітався до нього.

— Здоров був, ласкавий чоловіче! — відповів Вечір-Вечорило.— Звідки ти й куди простуєш?

— Іду від могили свого батька он на ту гору, де палахкотить зірниця, хочу вогника дістати, на татовій могилі багаття розпалити.

— Сьогодні вже не встигнеш вогнище розпалити.

— Чому б це?

— Бо я — Вечір-Вечорило!

— Он воно що! — сказав Кринку й міцно прив’язав його до дерева.— Стій тут, поки я не відв’яжу.

І пішов, собі далі. Іде і йде, коли йому назустріч Ніч-Ночисько. Кринку і її прив’язав до дерева. Далі його зустрічає Ранок-Спозаранок, він і його до дерева припнув, а сам на гору виліз і до вогню підійшов.

А на горі довкола вогнища сім велетнів-розбійників сплять. Узяв Кринку з вогнища головешку, хотів був іти, але подумав, що не годиться на батьковій могилі розпалювати багаття краденим вогнем, і став будити велетнів, вогника просити.

А велетні йому й кажуть:

— Ми дамо тобі вогню, якщо ти допоможеш викрасти дочок Зелен-царя, бо як ми не старались, у нас нічого не виходить.

— Ходімо до царя,— відповідає їм хлопець.

Пішли вони всі разом до палацу Зелен-царя, а коли прийшли, Кринку каже:

— Царевих дочок ми можемо викрасти тільки через димар. Я полізу перший, а ви поодинці — услід за мною.

Виліз Кринку на димар, а за ним. один велетень. Там хлопець убив його, а тіло спустив з даху в двір. Так він зробив з усіма розбійниками, а потім обійшов усі світлиці й кожну сонну царівну в щічку поцілував, а в найменшої зняв з пальця перстня. Потім повернувся до вогнища, взяв жару, пішов відв’язав Ранка-Спозаранка, і Ніч-Ночиську, й Вечора-Вечорилу та й подався до батькової могили, де чекали його брати. І розпалили вони велетенське вогнище, як заповідав їм батько.

А в цих братів та було ще три сестри, і всі на виданні. То й повіддавали вони їх одразу за тих, хто до них посватався. Старшу за орла, середульшу за яструба, а найменшу за вовка.

А всі вони — і орел, і яструб, і вовк — були чарівниками

Зелен-цар побачив уранці мертвих велетнів-розбійників, зрадів і на, радощах звелів по всіх шинках людей частувати, а кожного, хто казку розповість, годувати задарма.

Сидять люди по шинках, п’ють-їдять та розповідають про свої пригоди. Лісовий мисливець Кринку зайшов до шинку і теж свою історію-пригоду розповів. Коли дійшов до того місця, як він у палаці Зелен-царя був, брати почали його за поли смикати, мовляв, не забріхуйся. А він і каже:

— Я знищив усіх розбійників, а з пальця найменшої царівни перстня зняв — ось він, на моєму мізинці!

Почув це шинкар і послав цареві грамоту, мовляв, так і так, один хлопець на ймення Кринку вихваляється, що знищив сімох розбійників, а з пальця найменшої царівни перстня зняв.

Зелен-цар звелів, щоб Кринку негайно прибув до нього.

Кринку пішов до царя разом з братами й геть усе розповів. Цар подивився на братів та й каже:

— Ви славні хлопці. Віддаю за вас своїх дочок.

Брати взяли та й одружилися з трьома царівнами. Кринку взяв собі за дружину найменшу й найвродливішу.

Повертаються вони всі разом додому: старші брати з своїми дружинами попереду, а Кринку зі своєю — позаду. Коли це стрічається йому Лихо-змій, разів зо два вищий за людину. Він убив Кринку, а його молоду дружину собі забрав. А брати попереду навіть не помітили, яка біда спіткала Кринку.

Довго чи недовго лежав мертвий Кринку, тільки пролітав там чоловік старшої сестри — Орел. Він упізнав Кринку, приніс живої води, щоб оживити його, та дужої води, щоб зміцнити його, зробити сильнішим за трьох буйволів. І полетів.

Підвівся Кринку, пішов уперед. Дуже довго йшов, доки не побачив у лісі хатку. А там жила його старша сестра, що була за Орлом.

Сестра й питає:

— Як ти сюди добрався, брате? Адже тут, скільки я живу, людська нога не ступала!

— Ох, сестрице, біда мене сюди привела. Лихо-змій викрав мою молоду дружину. Ти не знаєш, де його знайти?

— Я не знаю, а мій чоловік з Лихо-змієм воду беруть з однієї криниці. Почекай його, він тобі розкаже.

А тут прибув і Орел і двома дзбанами води, зайшов до сіней, обернувся в гарного хлопця і став таким красенем, що й очей не відведеш. Розповів йому Кринку про свою пригоду з Лихо-змієм і попросив:

— Чи не скажеш, де його знайти та як дружину свою забрати?

— Я щойно бачив твою дружину, вона по воду до криниці йшла. Ходімо.

Пішли вони до криниці. І справді Кринку побачив там свою дружину, забрав з собою, і ось повертаються вони додому. Але на тому казці не кінець. У Лихо-змія був чарівний кінь, який говорив своєму володареві все, що б де не сталося. Ось і тепер почав той кінь іржати та в усі боки кидатись. Лихо-змій зайшов до конюшні, а кінь і каже:

Сторінки: 1 2 3 4