ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Луїш та викрадач посмішок

Казки наших читачів

Був собі лицар. Стандартний. Знаєте, такий казковий, мужній, безстрашний… (ще кільканадцять усім відомих чеснот) лицар. Блискучі лати, гострий меч, великий щит — повний набір. Що тут казати, його батько був лицарем, дід був лицарем, а прадід, кажуть, взагалі вбив справжнього грифона (трофейну голову якого, випадково загубили під час ремонту в одному з сімейних маєтків).

Коротше ви зрозуміли, ну просто справжній архетип героїчного героя. І звали цього лицаря Луїш-Деян. З самого дитинства готували хлопця для подвигу. З самого-самого дитинства. Ще ходити не міг, а вже меча тягав за собою. З юних літ йому все торочили, вбивали в голову, що він має продовжити справу своїх предків й стати най— най— найкращим лицарем усіх часів. Кожного дня бубоніли: “Ти маєш бути сильним!”, “Не маєш права на страх!”, “Подвиг! От що тобі потрібно!”.

А що Луїш? Луїш горів цим, жив цим. Як мурасі інстинктивно було призначено тягнути на собі вагу тяжчу за себе в кільканадцять разів, так і Луїшу було інстинктивно здійснити подвиг.

Найкращі майстри, з усіх куточків світу, вчили парубка різним воєнним тактикам та хитрощам. Найкращі ковалі кували йому обладунки та зброю. Найкращі шевці шили йому підштанки. А Луїш все пихтів та ліз зі шкіри, щоб колись той подвиг здійснити й виправдати надії батьків.

І настав таки день, коли знайшовся для нашого героя подвиг. В одній таверні, висіло оголошення від самого короля Арнольда: “О шляхетні лицарі королівства, сталася в мене трагедія. Горе! Великий, паскудний, темний, клятий… (ще десять негативних епітетів) змій вкрав мою любу донечку, мою кровинку, мою красуню… (ще десять позитивних епітетів). Ця гадина (тут король каже про змія) полетіла у високі гори до свого замку. Однак перед тими горами неприступні болота. Сміливцю, який вб’є того змія і поверне мою любу доньку, я відсиплю золота, срібла та коштовного каміння у розмірі дванадцять возів, ще я зроблю такий величний бенкет на його честь, що пиво і вино тектимуть ріками. А якщо воїн буде любий моїй дочці, то бути тому сміливцю мені ще й за зятя. Успіхів вам сини честі у цьому поході!” Підпис, печатка.

Луїш як побачив це оголошення, одразу ж побіг на радощах до батька з матінкою. Зібрали хлопця в дорогу. Батько й дядько дали лицарю витривалого коня, велику торбу та купу різної зброї. Мати перехрестила сина й відправила, з Богом, вбивати змія.

Їде Луїш три дні й три ночі. Доїхав до боліт. Лізе болотом три дні й три ночі. Ледь не втопився кілька разів, але пройшов. А там густий ліс. Блукає лицар лісом три дні й три ночі. Знайшов гору. Лізе три дні й три ночі. Не та гора. Злізає з не тої гори три дні й три ночі. Знайшов потрібну гору. Лізе три дні й три ночі. От і замок змія.

Зібрався духом Луїш, міцно стиснув свого меча та кинувся з криком в середину. Бігає замком, з кімнати в кімнату, шукає потвору. Ніде немає. Все обшукав, лишилася остання зала.

Відчиняє двері, готовий вже кинутись та порвати того змія на шмаття, помститися за довгий, болючий шлях. І що ви думаєте? Лежить там лише безголове тіло тієї потвори. Лежить і страшенно смердить. Поруч купа тельбухів, які остаточно свідчать, що цей монстр спустив дух. І видко вже давно.

В той момент, серце Луїша ледь не луснуло від такого провалу. Та тут що казати, той замок давно вже не чув такої лайки та не бачив таких сліз прикрості. Він ліз сюди стільки днів та ночей, щоб побачити оце? Лицар ніяк не очікував, що хтось міг завершити подвиг до нього. Це нонсенс, адже в казках і епосах все не так. Там завжди герой перемагає й отримує всі лаври й принцесу… а тут таке!!!

Повернувся Луїш додому лише з сумом та ганьбою. Пішов до таверни, а там йому сказали, що це оголошення вже рік як не актуальне. Виявилося, що у хазяїна таверни просто не було часу його зняти. Почувши це – лицар напився з горя, побився і вмер, випадково, спіткнувшись об свій меч.

Принаймні так казали люди. Насправді ж, невдаха Луїш навмисно розпустив такі плітки, щоб більш ніхто й не згадував його ім’я. А сам подався світ за очі шукати собі нової слави.

Та не знав наш бідкуватий лицар про нову біду короля. Про злого лицаря Арчебальда у багряних обладунках та про нещасну принцесу. Ось вже майже рік як той лиходій володарює престолом. Узяв він собі принцесу в дружини, а короля зачинив у темниці. Десь, глибоко-глибоко під землею, де денне світло навіть найяскравішим промінчиком не в змозі дістатися тієї глибини.

До речі, про принцесу Камілу та королівську родину. Сама ж принцеса була милою дівчиною з рудим волоссям, веснянками та двома різнокольоровими очима. Одне блакитне, а інше каре. Мала невеличку родимку на носі, а ще одну, трохи більшу, на щоці. Приваблива була, однак, чомусь переймалася через них.

Дівчина не пихата, але й скромною не назвеш. Любила малювати, справжня художниця. Може годинами щось малювала, не виходячи з кімнати, але картини свої комусь показувати боялась. Тож, жодна жива душа їх не бачила. Жодна! Окрім батька. Ну хіба ж можна щось від батька приховувати? От тому й показувала йому своє творіння. Ще б й матусі показала, та матері в неї не було.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: