ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Личаки-мандрівники

Анатолій Валевський

Якось сидiв дiд Пилип, куняючи на осоннi та й намислив сплести новi личаки. Як вирiшив – так i зробив. Личаки вийшли гарнi, мiцнi. Помилувався ними дiдусь i поставив у кутку пiд ослоном.

Личакам було нудно без руху, от Лiвий i каже Правому:

– Слухай, друже, чого це ми сидимо у темрявi?

– А що ж робити? – вiдповiв Правий. – Будемо чекати, доки дiд Пилип нас взує.

– А як вiн цього не зробить, то що – так i будемо нудьгувати?

Лiвий трохи помiркував i запропонував:

– Гайда гуляти! Пiдемо на бiлий свiт подивимось, може, знайдемо собi господаря, який буде нас носити?

– А що – пiшли! – погодився Правий.

Вiн визирнув з-пiд ослона. У хатi нiкого не було, i личаки почовгали на вулицю.

Гордовитий Пiвень, що поважно прогулювався на подвiр’ї, так i гепнувся на землю, здивовано глипаючи на личаки-самоходи.

– Оце диво – так диво! – розгублено промовив вiн. – Личаки самi собi пiшли…

А Лiвий i Правий, зiскакуючи зi сходинки на сходинку, вибралися на подвiр’я i, перетнувши його, подалися через город до лiсу – тiльки їх i бачили.

Йдуть вони, йдуть, коли назустрiч їм Ховрашок бiжить.

– Стiй! – гукнув Лiвий личак. – Одягни нас, Ховрашику, будемо разом подорожувати.

Ховрашок понюхав личаки i вiдмовився:

– Нi, ви для мене завеликi, спадати будете!

I побiг далi, а личаки пiшли шукати ще кого-небудь.

Через деякий час потрапили вони у глибокий темний яр. Там на купi торiшнього листя давав хропака Сiрий Вовк.

Правий личак присунувся до нього поближче i почав будити:

– Агов, пане Вовку, прокиньтеся!

Розплющивши каламутнi баньки, розбiйник прохрипiв:

– Хто це мiй сон бентежить?!

– Це ми, личаки, – дружно вiдповiли Лiвий i Правий.

– Чого це ви лiсом вештаєтесь, спати не даєте?!

– Ми собi господаря шукаємо, – пояснив Лiвий. – Може ви нас взуєте? Ми вам слугуватимемо вiрою i правдою.

Вовк вiд такої пропозицiї спочатку розгубився, а потiм аж загарчав:

– Ви що, зовсiм дурнi, чи мене за дурня маєте?! Де це ви бачили вовка у личаках?! Ану геть з моїх очей, бо я вас зараз у дрантя розiрву!

Личаки з переляку такого дралу дали, що за ними аж листя вихором здiйнялося. Вискочивши з яру, вони опинилися на сонячнiй галявинi i вирiшили трохи перепочити. Тiльки влаштувалися серед бiленьких грицикiв – аж чують: хтось продирається крiзь чагарi та ще й пiсню спiває.

Затрiщали кущi, i на галявину вийшов Ведмiдь. Наблизившись до широкого пенька, він, всiвся на нього, поруч з собою поставив кошика, повного стиглих суниць, i почав пригощатися, щось мугикаючи пiд нiс.

– Бачиш, який Ведмiдь лагiдний i великий, як наш дiд Пилип, – прошепотiв Лiвий. – Може, вiн схоче стати нашим господарем?

– То спитай його! – вiдказав Правий.

– Шановний добродiю! – звернувся Лiвий до Ведмедя. – А чи не потрiбнi вам новi личаки?

Ведмiдь озирнувся i радiсно ревонув:

– Ще б пак! Личаки менi до вподоби!

Вiн нахилився, ухопив Правого личака i почав приміряти. Але ведмежа лапа була дуже велика, ще й з товстими пазурями.

Личак затрiщав та як заверещить:

– Ой – йо – йой! Рятуйте! Зараз трiсну!

Вiд несподiванки Ведмiдь впустив личака. Той пiдхопився та мерщiй тiкати. Лiвий – слiдом за ним. Вони так дременули наввипередки, що й не зчулися, як опинились на березi широкого струмка.

– Все! Бiльше не хочу шукати господаря! – вiдхекавшись, заявив Правий.

Лiвий трохи помiркував, а тоді запропонував:

– Може, попливемо струмком до рiчки, а там вже i до моря дiстанемося. Побачимо далекi краї!

– Оце дiло кажеш! – зрадів Правий. – Я згоден.

Стрибнули личаки у струмок i попливли за течiєю повз очерети, уявляючи себе човнами. Через деякий час на них повилазили жабенята i почали голосно спiвати. Ох i добре, ох i весело було личакам! Але недовго. Першим отямився Правий.

– Щось менi стало важко пливти, – занепокоївся вiн. – Пiдошва почала промокати. Так недовго i втопитися. Нi, не хочу я бiльше мандрувати. Повернуся краще додому та буду чекати, доки мене дiд Пилип не взує.

Лiвий нiчого не вiдповiв, але мовчки подався за Правим до берега, бо вiдчував, що скоро бульки пускатиме. Жабенята пiрнули у воду, а личаки трохи пiдсушилися та й почовгали додому.

Прийшовши до хати, вони нишком шмигонули на своє мiсце.

Уговтавшись, Лiвий з полегшенням зiтхнув.

– Нарештi ми вже дома! Чого це нам тут не сидiлося?!

– Ми ж хотiли мандрувати! – нагадав Правий.

– Авжеж, тiльки тепер без дiда Пилипа ми i кроку не зробимо, а то ще у якусь халепу потрапимо…

Личаки вмостилися зручнiше i замовкли, дожидаючи того часу, коли разом з дiдом Пилипом пiдуть мандрувати.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Маленькі казки”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: