TOU

Лис і Дрозд

Іван Франко

Сидить Дрозд на дереві та й в’є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.

– Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?

– Вивів.

– Нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Напоїв ти мене?

– Напоїв.

– Ну, а тепер посміши мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.

– Не їдж, Лисику, я тебе посмішу.

Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмішити, а далі й каже:

– Ходи зо мною!

Вийшли з лісу знов на польову доріжку. Лис засів у житі та й жде. Аж ось їде дорогою той сам чоловік, що вперед їхав з водою: сам сидить напереді, а ззаду сидить його синок з паличкою в руці. Підлетів Дрозд, сів на плече чоловікові та й дзьобає.

– Ой тату, – каже хлопець, – на вас птах сидить! Не воруштеся, я його заб’ю.

Ще старий не вспів гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою – лусь батька по плечу! Дрозд тільки фуркнув, а по хвилі сів на друге плече чоловікове. Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу.

– Ой сину, що се ти робиш? – крикнув батько.

– Цитьте тату! Якась пташка все сідає на ваші плечі, я її мушу зловити.

– То лови, а не бий! – з болю кричить батько. Політав, політав Дрозд та й сів старому на голову та й дзьобає його солом’яну крисаню, немов тут йому й місце. Махнув хлопець долонею, щоб його спіймати – фуркнув Дрозд. Сів удруге, знов хлопець на нього намірився рукою – знов надармо.

«Чекай же ти, бісова птице! Вже я тебе почастую!» – подумав хлопець. І коли Дрозд утретє сів на батькову голову, він, не тямлячи гаразд, що робить, як не замахнеться палицею, як не трісне старого по голові, аж тому світ замакітрився. Дрозд фуркнув і полетів собі геть. А Лис, сидячи в житі, дивився на се все і аж за живіт держався зо сміху над Дроздовими штуками.

Бачить Дрозд, що Лис такий радий, і відітхнув свобідно.

«Ну, – думає собі, – тепер чень дасть мені спокій, не буде моїм дітям грозити».

Та ледве він знов узявся будувати своє гніздо, аж зирк, Лис уже знов під деревом.

– Дрозде, Дрозде, – мовить Лис, – вивів ти мене з ями?

– Вивів.

– Нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Напоїв ти мене?

– Напоїв.

– Розсмішив ти мене?

– Розсмішив.

– Ну, а тепер ще мене постраш, бо коли ні, то я твоїх дітей поїм.

Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далі й каже:

– Що ж маю робити? Ходи зо мною, я тебе настрашу.

Веде Дрозд Лиса попід ліс дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сиділи в колибі, а пси бігали довкола череди, пильнували овець. Став Лис здалека, на краю лісу, та, побачивши псів, не хоче йти далі.

– Що, Лисику, страшно? – питає Дрозд.

– Ні, не страшно, – каже Лис, – а тілько я втомився, не хочу йти далі.

– Як же ж я тебе настрашу, коли ти не хочеш далі йти? – питає Дрозд.

– Страш як знаєш, – мовить Лис, – але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дітей з кістками схрупаю.

– Добре, – каже Дрозд, – лягай же ти собі ось тут у жито і гляди, що я буду робити. А коли тобі почне бути страшно, то крикни мені, щоб я перестав.

Полетів Дрозд, сів собі на землі перед псами та й порпає землю лапками. Кинулися пси до нього, він підлетів, та зараз же сів знов недалеко того місця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис глядить, що з того буде, а того й не бачить, що пси підходять усе ближче та ближче. Далі Дрозд зривається з землі і, одним крилом треплючися, мов скалічений, починає летіти просто до Лиса. Пси за ним. Бачить Лис, що біда, як не схопиться з місця, як не крикне до Дрозда:

– Ну, що ж ти, дурню! Та бо ти направду псів не мене ведеш!

Тут його пси побачили. Як не кинуться за ним! Ледве Лис здужав пробігти кільканадцять кроків, уже пси здогонили його і роздерли. Таке-то, бачите: хто хитрощами та підступом воював, той від підступу й погиб.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: