Лисенятко йде в садочок

Того дня на вулиці було прохолодно, йшов ледь помітний дощик, листя на деревах вже пожовтіло. Мишка планувала піти по горіхи в сусідній садок та клопітливо туди збиралась. Аж раптом в двері її нірки хтось постукав:
— Привіт! Мишко, а ти вдома? — гукала її Лисичка.
— Привіт, Лисичко! Що сталось? — запитала Мишка та відчинила двері.
— В мене дуже серйозна проблема. Маю йти у справах, а маленьке Лисенятко не хоче йти в дитячий садок для звірів. Це чудове місце, яке організувала Білочка. А мій малюк впертий — ще не був там, а вже не хоче. Будь ласка, побудь з ним сьогодні. — благала Лисичка.
— Добре, Лисичко. Побуду. — погодилась Мишка.
Лисичка привела Лисенятко, а Мишка дуже дивувалась, чому ж малеча геть не хоче йти у садочок. Вона знала, що Білочка любить усіх малюків.
— Чим будемо займатися, Лисенятко? – запитала Мишка. – Чи може краще відвести тебе в дитячий садочок?
— Ні, я не піду в садок! Не хочу! Не буду! Не треба мені садок! – відповів малюк.
— Ну добре, тоді я займатимусь своїми справами, а ти тут посидь та нічого не чіпай! – наказала Мишка.
Мишка почала прибирати нірку, а маленькому Лисеняткові дуже швидко стало нудно. Йому хотілось робити щось цікаве.
— Мишко, я хочу гратися! Намалюємо малюнок? – запитав малюк.
— Так-так, намалюємо. – погодилась Мишка.

Так і вирішили вони намалювати гарну-прегарну квітку, яка мала бути яскравого червоного кольору. Аж раптом сталось непередбачуване: Мишка відкрила фарби, і саме червоний колір закінчився.
— Лисенятко, ти тільки поглянь! У нас закінчилась червона фарба. Що ж нам робити? До магазину так далеко. – сказала Мишка.
— Ой, Мишко. Як нам тепер намалювати квіточку? – засмутилось Лисенятко.
— Потрібно знайти фарби! І я знаю де саме! – сказала Мишка. – Ми разом сходимо в дитячий садок, там точно є фарби, адже дітки малюють кожного дня. Впевнена, що Білочка нам їх позичить.
— Дітки малюють в садку кожного дня? Гм, а я й не знав… Ну добре, ходімо туди по фарби, але лише на хвилинку, бо лишатись там я точно не хочу! – відповів малюк.
Дорогою до дитячого садочка Мишка розповідала Лисеняткові про всі цікаві речі, якими там займається малеча. Здавалось, що малюкові вже трішечки захотілось побути у садочку недовго.
— Звірята там граються у пісочниці, ліплять, танцюють, вивчають віршики та іноземні мови, грають разом у футбол. Ти навіть не уявляєш скільки є цікавих ігор! Ти ж сам не пограєш у бадмінтон, не покидаєш м’яч – разом веселіше! – не зупинялась Мишка.
— Добре-добре! Але я все одно не хочу залишатись в садку. – відповів малюк. Хоча вже й сам не розумів, чому він такий впертий.
Коли Мишка з Лисенятком дійшли до дитячого садка, то побачили, що там сталось щось не хороше. Пісочницю хтось зруйнував: пісок був розкиданий всюди, на землі валялись уламки дошок та з’явились якісь загадкові сліди. Біля пісочниці стояла засмучена Білочка.

-Білочко, привіт! Ми прийшли до вас, щоб позичити червону фарбу. Що тут сталось? – запитала Мишка.
— Привіт, Мишко! Поки дітки спали, тут пробігло незграбне Поросятко та зруйнувало нашу пісочницю. Треба її тепер ремонтувати! Малюки так люблять грати з піском. – розповіла Білочка.
— Лисенятко, залишимось допомогти з ремонтом? – поцікавилась Мишка.
— Добре, наші лапки тут зайвими не будуть. – погодився малюк.
В цей час дітки-звірята (Білченя, Зайченя, Їжаченя) вийшли на вулицю. Хтось мав молоток, хтось пензлика з фарбами, хтось цвяхи – всі разом вони взялись ремонтувати пісочницю. І Лисенятко дуже допомагало. За годину пісочниця була як нова!

— Цікаво, а чому ж Поросятко так зробило? – міркував малюк.
Та не встиг він закінчити питання, як із лісу вийшла Свиня зі своїм дитинчам Поросятком.
— Друзі, привіт! Вибачте мою незграбну дитинку! Він дуже хотів погратися з піском, але не знав як. – вибачалась Свиня.
— Привіт! Все гаразд! Ми всі разом відремонтували пісочницю. Поросятко, може ти залишишся з нами в садку? – запитала Білочка.
— Так-так-так! Я дуже хочу в садок! – відповіло Поросятко. – Це ж так весело! Я, звичайно ж, буду трішки сумувати за мамою, але хочу проводити час з друзями, а мамі й на роботу треба.
Так маленьке Поросятко приєдналось до компанії дітей, а Мишка з Лисенятком зацікавлено спостерігали.
— Ну що, Лисенятко, ходімо додому. Домалюємо квіточку? – запитала Мишка.
— Мабуть так… – якось невпевнено відповів малюк, не відводячи очей від веселих дітлахів. — Хоча знаєш, Мишко, я залишусь у садку. Теж хочу весело проводити час та попрошу своїх нових друзів намалювати квітку разом! Скажи матусі, щоб звідси мене забрала.
Мишка дуже зраділа такому рішенню Лисенятка, адже кожна дитинка має знайти справжніх друзів.