Листяний королевич

Така приємна новина вдихнула в серце королівни надію.
«Чи можливо,— мовила вона,— щоб Арістон чогось не передбачив, аби вдовольнити жорстокість свого кохання? Мабуть, його влада і могутність феї поши­рюються на море і на землю, але не на ефір. Саме це не дозволило королевичу і феї зробити башту й скелю невидимими з неба. Але,— додала Чарівлива, трохи подумавши,— чи зможе Листяний королевич допомогти мені з повітря?»
«Ні, пані,— відповів метелик вогненного кольору, — там він безсилий, і ваша в’язниця залишиться для нього невидимою, хоча він і напівбог, . як для звичайної людини, проте…»
«Отже, королевич буде таким же нещасним, як і я,— перебила його засмучена Чарівлива, проливаючи сльози, які лише прикрашали її і невимовно зворушили обох метеликів.— Я відчуваю, що поневіряння Листя­ного королевича принесуть мені більше горя, ніж мої власні. Що ж мені робити?» — запитала вона у відчаї.
«Не зволікаючи, послати мене до Листяного короле­вича! — вигукнув метелик вогненного кольору.— Я повідомлю його про ваші поневіряння, і він примчить вам на допомогу, хоча його могутність і не поширюється на небо. Один його друг, теж королевич, має необмежену владу і перебуває в повному розпо­рядженні Листяного королевича. Про це вам зможе розповісти за моєї відсутності мій брат, який зали­шиться з вами. Прощавайте, прекрасна королівно! — сказав метелик, злітаючи над балюстрадою.— Ні про що більше не турбуйтеся і покладіться на мою моторність».
З тими словами він зник у небі, а королівну охопило те сильне і приємне почуття радості, яке дарує лише надія на швидке побачення з коханим.

Вона повернулася до своєї кімнати; жовтий метелик полетів за нею. Королівна палала нетерпінням дізна­тися, яку саме допомогу, необхідну для їхнього щастя, може надати її коханому його друг, і, аби скоріше вдовольнити свою цікавість, попросила жовтого мете­лика розповісти про все, що могло б підтримати і зміцнити її надію. Вона посадила метелика до малень­кого кошика з квітами, який поставила на стіл поряд із собою, і метелик, вважаючи для себе справою честі догодити королівні, почав свою розповідь.
«Недалеко від острова Ясного дня, де царює Листяний королевич, є острів трохи менший, проте такий само чарівний! Його земля завжди вкрита квітами: подейкують, що це люб’язний подарунок Флори нашому краю для увічнення пам’яті про ті щасливі дні, коли вона приходила сюди на побачення із Зефіром. Адже вважають, що саме на нашому острові вони зустрічалися в ті прадавні часи, коли їхнє кохання лише зароджувалося і ще зберігалося в таємниці. Він називається островом Метеликів. Вигляд його меш­канців відрізняється від мого — це чарівні крилаті чоловічки, надзвичайно люб’язні, завжди закохані і такі легковажні, що люблять одне й те саме не більше одного дня. У ті часи, коли на землі панував золотий вік, Амур, вважаючи, що всі серця завжди зберігатимуть ніжність і вірність, побоювався того, що властива нам легкість пересування в повітрі дозволить передати іншим смертним приємну науку непостійності в коханні. А бог Кохання вважає її гріхом, здатним назавжди зруйнувати благоденство своєї імперії. Щоб заборонити нам будь-які зносини з навколишнім світом, він прибув на наш острів і доторкнувся до його землі своєю стрілою. Потім, піднявшись на блискучу хмаринку, яка принесла його сюди, він звернувся до острів’ ян з такими словами: «Якщо вам заманеться, як і раніше, літати в повітрі подібно до богів, я покараю вас за це, бо не бажаю, щоб ви зруйнували своїм небезпечним спілкуванням із зовнішнім світом щастя моєї імперії».

Проказавши це, він зник. Погрози Амура не позбавили метеликів бажання перемін і прагнення літати, хоча б заради насолоди інколи залишати землю. Деякі з них піднялись у повітря і впевнилися, що роблять це так само легко, як і до заборони Амура. Але варто було їм перетнути кордони нашого острова, як вони перетворилися на маленьких комах, таких, яким ви бачите мене зараз. Усі вони були різно­барвними, бо мстивий Амур хотів показати цим розмаїттям їхню легковажність і непостійність. Вражені, цією метаморфозою, метелики повернулися на острів, де, ледве торкнувшись землі, знову повернули собі свій звичайний вигляд. З того фатального дня над нами тяжіє помста Амура: коли ми залишаємо свою землю, то зберігаємо лише людський розум і здатність розмовляти. Але ми ніколи не користувалися цим за межами нашого острова, щоб не поширювати чутки про помсту Амура по всій землі і аби не лякати тих, хто, як і ми, відзначається схильністю до непостійності. Проте, мандруючи по світу, ми з великим задоволенням бачимо, що доля помстилася- Амуру і без нашої участі: непостійність панує так само владно, як і він, на усіх просторах його імперії.

Кілька століть по тому Сонце, яке з великим задоволенням вирощувало квіти в імперії Метеликів, відчуло таке захоплення від власного творіння, що закохалося в троянду дивовижної краси. Вона теж ніжно його покохала. Через деякий час троянда почала виділятися своєю формою серед інших квітів, і Сонце відразу ж породило подібних до неї, щоб сховати свою кохану серед безлічі нових квітів. Нарешті у Сонця й Троянди народився напівбог, якому Сонце визначило вічно володіти нашим островом. До цього у нас не було володаря, але син бога, який постійно дарував нам свою милість, був прийнятий, як король, з невимовною радістю і названий королевичем Метеликів. Саме він, прекрасна королівно, зможе допомогти вам у небі, бо випадок, про який я зараз розповім, назавжди зробив його вірним другом Листяного коро­левича.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7