Лисичка

Пішов якось один принц по світу — шукати ліки, які врятували б од сліпоти короля, його батька. Йшов він, ішов, аж поки дійшов до села. Раптом бачить:
кілька чоловіків лупцюють палицями небіжчика.

— Що ви робите? — жахнувся принц.

— Та розумієте, цей чоловік позичив у нас гроші й помер, не заплативши. Отож треба лупцювати небіжчика: такий у нашому селі звичай.

Принца обурила жорстокість цих людей. Він сплатив борг небіжчика, звелів його поховати, а сам пішов далі.

Незабаром зустрілася йому лисичка і спитала, куди він іде. Принц відповів, що шукає ліки, які врятував ли б од сліпоти короля, його батька.

— Я знаю такі ліки, — сказала лисичка.—Треба взяти трохи «папужої мазі», натерти королю очі — і він одразу прозріє. Але для цього треба добутися до Королівства папуг. Ти, принце, прийдеш туди опівночі. Гляди тільки, не задивляйся на гарних папуг, тих, що сидять у золотих клітках. Візьми найстарішого папугу, найбільш облізлого та брудного. Він тулиться в кутку на сідалі. Саме він тобі потрібен.

Принц вирушив у путь. Діставшись до Королівства папуг, він завмер із подиву: скільки було там прегарних папуг! Вони сиділи в золотих та срібних клітках, оздоблених діамантами. Забувши про лисиччину пораду, принц схопив найрозкішнішого папугу і кинувся тікати. Але папуга пронизливо закричав, прокинулася сторожа і схопила принца.

— Навіщо тобі цей папуга? — спитала сторожа. — Ти помреш, злодію!

Переляканий принц розповів, що його батько сліпий і прозріти може тільки від «папужої мазі».

— Гаразд,— сказала сторожа.— Ми дамо тобі папугу, але спершу ти підеш у Королівство мечів і принесеш нам найкращий меч.

Принц пішов дуже засмучений, бо не знав, де є таке королівство. Простував, куди очі дивляться. І знову зустрілася йому лисичка.

— Що трапилось, мій принце? Чому ти такий сумний?

Принц повідав їй про свою біду.

— Не послухався ти моєї поради,— зітхнула лисичка.— Адже я сказала тобі, щоб ти взяв найстарішого й найбридкішого папугу. А тепер ось що слід зробити:
вирушай до Королівства мечів.— І лисичка розповіла, де воно. — Прийдеш туди опівночі. Побачиш багато гарних золотих і срібних мечів, оздоблених коштовними камінцями, але жодного з них не бери. Бери старий, іржавий меч, той, що стоїть у кутку. Саме він тобі потрібен.

Принц пішов і, діставшись до Королівства мечів, завмер із подиву: скільки було там розкішних мечів!

Але він знову не витримав і замість старого, іржавого меча, який стояв у кутку, вибрав найгарніший, найбагатший. Та коли він тікав, меч брязнув, прокинулася сторожа, схопила принца і хотіла вести його до короля мечів. Принц розповів свою сумну історію, і сторожа змилувалася над ним.

— Гаразд,— сказала сторожа,— ми не скараємо тебе, якщо ти підеш до Королівства коней і приведеш
нам найкращого коня.

Принц пішов шукати Королівство коней — і знову зустрів лисичку.

— Чому ти такий сумний, мій принце? — спитала лисичка.

Принц повідав їй про свою біду.

— Ось бачиш!—сказала лисичка.—Чом же ти мене не послухався? Ну, нема іншої ради — йди до Королівства коней.— І вона розповіла, де воно. — Прийдеш туди опівночі. Там побачиш багато коней усіх порід і мастей,— один за одного кращий,— але не бери жодного з них, а бери найстарішого, найшолудивішого. Саме він тобі потрібен.

Принц пішов, але, добувшися до Королівства коней і побачивши стільки чудових коней, знов не витримав і взяв найгарнішого. Та коли він зібрався тікати, кінь заіржав, розбудив сторожу, і принца схопили.

Принц розповів про себе, і сторожа сказала:

— Гаразд, ми відпустимо тебе, але тоді, коли ти викрадеш доньку короля.

Принц пообіцяв і пішов, сам не знаючи куди. І знову зустрілася йому лисичка.

— Ах, принце,— сказала вона,— я знаю, що ти дуже добрий, тож і хочу тобі допомогти. Але ти все робиш не так, як я тобі раджу. Що ж — спробую ще раз. Сідай на коня і їдь до королівського палацу. Приїдеш опівночі, схопиш принцесу, посадиш на свого коня і пустишся чвалом. Приїдеш у Королівство коней і візьмеш того коня, що я казала. Потім поїдеш у Королівство мечів і візьмеш той меч, що я казала. Тоді вирушиш у Королівство папуг і візьмеш того папугу, що я казала. І чимдуж поскачеш до свого батька — адже він уже зовсім осліп. Але хоч би що сталося — не збочуй з дороги і не звертай ні на що уваги, аж поки не приїдеш додому. Затям добре те, що я тобі сказала. Ну, прощавай.

Принц поїхав. Діставшись до палацу, викрав королівську доньку. Приїхавши в Королівство коней, узяв найстарішого й найшолудивішого коня. Приїхавши в Королівство мечів, узяв найстаріший і найгірший меч. Приїхавши в Королівство папуг, взяв найгіршого папугу і помчав додому.

Але по дорозі принц зустрів своїх братів, які, виявляється, шукали його. Побачивши красуню принцесу, вони надумали забрати її, а принца вбити. Вони сказали, що по дорозі шастають розбійники, і порадили принцу звернути на стежку.

Принц послухався і звернув з дороги. А лихі брати наздогнали його, побили, пограбували й кинули в яму, гадаючи, що він мертвий. А самі з принцесою та здобиччю повернулися додому.

Аж тут почало діятися щось дивне: принцеса не схотіла ні їсти, ні пити, папуга сховав голову під крило, меч іще дужче взявся іржею, а кінь понуро схилив голову, немов зібрався помирати.

Довго пролежав принц у ямі, а коли нарешті прийшов до тями, то бачив перед собою лисичку. Вона витягла його з ями і поклала на дорозі. Принц кульгаючи поплентався додому. Тільки-но він з’явився на порозі, іржа на мечі щезла, меч заблищав, як новенький, папуга вкрився молодим пір’ям і стрибнув принцу на плече, принцеса весело засміялася, а кінь підвів голову і відразу потовстішав.

Принц підійшов до сліпого батька і помазав йому очі «папужою маззю». Король ту ж мить прозрів. Скільки тут було радощів! Принц одружився з принцесою, а лихих братів вигнали геть з королівства. Тут і казці кінець.

* *
— Дуже добре,— сказала Емілія.— Але ось що дивно: коли слухаєш народні казки, здається — це одна й та сама казка, розказана на тисячу ладів. Чому так?

— А тому, що багато казок палежать до одного циклу,— відповіла донна Бента.

— Циклу? — перепитала Носинка.— А що це таке?

— Це коли навколо однієї головної думки, одного героя виникає багато бувальщин, казок чи легенд. Учені кажуть, що такі бувальщини, казки та легенди належать до одного циклу. В Європі, приміром, у середні віки існував цикл казок про хитрого пронозу Лиса, який умів усіх обдурити, навіть Лева, короля звірів, і завжди виходив сухим із води. Відомий також цикл легенд про короля Артура, який хотів, щоб усі його рицарі були рівні між собою, і для цього садовив їх усіх за круглий стіл; звідси й вислів: «Рицарі круглого столу». Народові, звичайно, жаль буває розлучатися
із створеними його уявою образами, і, як ткач-митець, він тче нові й нові узори довкола тих, що їх сам же й створив раніше…