Лисиця і людина

Монтейру Лобату

Якось лисиця, прикинувшись мертвою, лягла на дорозі. А по дорозі саме йшла людина. Побачила лисицю, зупинилася і сказала:

— Ах, лисичка, біднесенька!

Викопала ямку, поклала туди лисицю й засипала землею.

Але тільки-но людина зникла, лисиця вилізла з ямки і, пробігши навскоси лісом, знову вискочила на дорогу й прикинулась мертвою.
Людина незабаром підійшла і сказала:

— Ще одна мертва лисичка! Бідненька…

Відтягла лисицю на узбіччя, вкрила сухим листям і пішла далі.

Але лисиця знову забігла вперед і знову лягла по- серед дороги.
Людина, підійшовши, насупила брови.

— Хто ж це вбиває лисиць?

Проте цим разом вона не закопала лисицю і не вкрила її сухим листям. Залишила лежати там, де вона лежала.

А лисиця знову — бігом, бігом через ліс. Вибігла на дорогу і впала.
Підійшла людина, побачила лисицю і сказала:

— А бодай ви пропали, здохлі лисиці!

Взяла лисицю за хвіст і кинула під дерево.
«Ну, бачу, зловживати добротою ближнього — справа небезпечна»,— подумала лисиця.

* * *
— Повчальна історія! — промовив Педрінью.

— Так,—кивнула донна Бента,—майже всі казки повчальні. «Не зловживай добротою інших»,— ось чого вчить ця казочка. Якби лисиці ще раз заманулося прикинутись мертвою, людина, може, так би копнула її ногою, що вона, дивись, і справді померла б.

— А що? Хай би і копнула. Лисиця цього заслужила,— сказала Емілія.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.9 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки тітоньки Настасії ”
Монтейру Лобату
Переклад з португальської  Михайла Литвинця
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1977 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: