Лисиця і малесенька пампушка

Одна гарна господиня жила в білій хатинці на вершечку крутого пагорба. Якось спекла вона три пампушки чоловікові на вечерю: велику пампушку, середню пампушку і маленьку пампушечку. Вийняла їх з печі і поклала на таріль остигати. Велика пампушка і середня пампушка не хотіли рухатися з місця. А маленька пампушечка (вона була рум’яна, гарно підсмажена і пахла так смачно!) подумала:

«Не хочу я тут лежати-вилежуватися, щоб мене господар за вечерею з’їв! Піду білим світом гуляти та щастя своє шукати!»

Зіскочила з тарілки і покотилася до дверей. Як уже було сказано, будиночок гарної господині стояв на крутому пагорбі, і не встигла пампушка озирнутися, як стрімголов покотилася вниз.

«Швидко я втекла!» – подумала вона, відхекуючись. І раптом завмерла з переляку: під пагорбом текла річка, а моста через неї не було.

Але тут звідки не візьмись — руда лисиця вискочила. Зуби у лисиці білі, білющі, гострі, гострющі,  очі хитрі, хитрющі.

— Доброго дня, пані пампушко, — привіталася лисиця. — Може, тобі хочеться потрапити на той берег ріки?

— Доброго дня, пані лисице, — відповіла пампушка, а сама злякалася: дуже вже хитрі очі були в лисиці, дуже вже гострі зуби! — Я справді хочу на той берег потрапити.

— Я тебе переправлю, — запропонувала лисиця.

— О, ні! – відмовилася пампушка. – Ти мене з’їси!

— Дуже треба мені тебе їсти! — заперечила лисиця і навіть скривдженою прикинулася. — Не бійся, не зачеплю тебе. Сідай до мене на кінчик хвоста, а я попливу.

Пампушка заспокоїлася. Подумала: “Сяду до лисиці на хвіст – звідти їй мене не дістати”. І стрибнула на самий кінчик пухнастого лисячого хвоста. А лисиця пустилася вплав по річці.

Так пропливли вони близько чверті шляху, і коли стало глибше, лисиця сказала:

— Сядь до мене на спину, пампушко, бо промокнеш.

І пампушка послухалася — стрибнула до лисиці на спину.

Допливли до середини річки. Тут було дуже глибоко, і лисиця сказала:

— Сядь до мене на голову, пампушко, між вухами, а то промокнеш.

І пампушка послухалася — стрибнула до лисиці на голову і вмостилася між її вухами.

Так пропливли вони три чверті шляху. Стало зовсім глибоко, і лисиця сказала:

— Сядь до мене на ніс, пампушко, бо промокнеш.

І пампушка послухалася — стрибнула на кінчик довгого, гострого лисячого носа.

Дурненька маленька пампушка! Не встигла вона стрибнути до лисиці на ніс, як та струсила її з морди і схопила зубами.

І ось допливла хитра стара лисиця до протилежного берега річки і почала облизуватися довгим рожевим язиком. А рум’яної,  підсмаженої, пахучої маленької пампушечки  вже не було на світі.