<

Лисиця й Осел

Байка Леоніда Глібова

— Відкіль бредеш ти, голово лиха? —
Лисиця так мовля Ослові.
— Дивився, як там Лев здиха
Аж ген у тій діброві!

Піди, паньматко, подивись;
Ти ж зналася із ним колись…
І! Що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!

А то, було, як гуконе —
Не втямиш з ляку, де б сховався,—
Таке було те пугало страшне!
Мабуть, його весь світ боявся…

Тепер лежить, неначе пень,
І ніч, і день.
Ніхто його вже не боїться,
Усяк безпечно йде дивиться.

Хто схоче — добре ускубне
За вражий чуб його зубами,
А хто під боки стусоне —
Чи дрюком, чи рогами.

— А ти, запевне, не посмів?! —
Йому підсміює Лисиця.
— Оце-таки! Чого ж дивиться?
І я його раз захмилив,—
Нехай і наших знає!

А й в людях такечки буває,—
Чи то вже світ тепер такий:
Поки ти чим кому страшний,
Усяк тебе і поважає;
А тільки як-небудь спіткнись,—
Дивись —
Хто й поважав, той лає.

1853

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар