ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Лисиця й виноград

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Ох, як же ж хотілося опівдні лисиці їсти!
Та то й не дивно, бо хоч стільки вона
вибігала, хоч як обнишпорила всю гору,
ніякої поживи так і не роздобула. І крім
ожини відучора й рісочки не мала в роті.

– Ні, так не годиться,- сказала вона сама
собі.- Спущусь-но я в долину, може, хоч там на
щось натраплю.

Вона побігла схилом гори вниз і незабаром
уже була в зеленій долині. І перше, що вона
побачила перед собою, був густий, тінистий
кущ винограду, обвішаний спокусливими
чорними гронами – безліччю грон, вони висіли
одне біля одного.

– Ого! – здивувалася руда й проковтнула
слину. І відразу підстрибнула, намагаючись
дістати гроно. Але всі грона були високо, й
лисиця не дотяглася до жодного. Тоді вона
присіла й знову підстрибнула, однак і не
доторкнулася до ягід.

Лисиця стала, пильно придивилася
блискучими примруженими очима до грон і
сказала собі:

– Оте довге гроно я дістану, якщо
підстрибну ще дужче. [232]

І справді, зібравши всю свою силу, вона
підстрибнула так високо, що й мавпа могла б
їй позаздрити. Так високо підстрибнула, що
якби ще трішки, то зачепила б кінчик довгого
грона з великими круглими ягодами.

– Ну, почекай! – роздратовано вигукнула
лисиця.- Хоч би як ти було високо, я тебе
дістану.

І вона почала підстрибувати, мов шалена,
витягуючи шию й лапи – то ліву, то праву, то
обидві разом, намагаючись ухопити ягоди. Та
хоч як старалася, нічого не виходило. Гроно
висіло собі, недосяжне для лисячих пазурів.

А лисиця все стрибала й стрибала, мов
чмелена, аж поки нарешті втихомирилася,
задихана, змучена, ледь жива від утоми.
Знову обдивилася одне по одному грона
палаючими очима, облизала язиком губи і
сказала презирливо:

– І нащо мені здався цей виноград? Він же
зелений!

Та й рушила геть.

А неподалік на шовковиці сиділи дві
сороки і про щось розмовляли. Та як тільки
вони побачили, що до винограду підбігла
лисиця й почала стрибати, то враз урвали
свою балачку. Й стали зацікавлено
спостерігати, дістане лисиця [234] до грона чи
ні. Довго розважалися сороки шаленими
лисячими стрибками.

– Хі-хі-хі,- засміялась одна,- ти ба, давно
мені не було так весело!

– А мені? – засміялась і друга.- Оце-то
вистрибує! Як ти гадаєш, дістане чи ні?

– Та хто його знає. Але щось не віриться.
Гарна була сорокам потіха.

– Певне, вона дуже голодна, якщо витворяє
таке заради кількох нікчемних виноградин,-
сказала одна.

– Я теж так думаю, але мені її не жаль,-
озвалася друга.- Бо й ми, якщо потрапимо в її
пазури, не врятуємося.

– О, дивись, вона йде геть,- здивувалася
перша.- Не змогла добути жодної виноградини,
хоч яка вправна й хитра. Слухай, що я їй
скажу, ти помреш зо сміху!

І вона дочекалася, поки лисиця опинилася
під шовковицею, а тоді нахилилася й гукнула,
вдаючи з себе здивовану:

– О, кого я бачу! Пані лисиця в наших краях?
День добрий, пані лисице! Як ся маєш?

Лисиця підвела голову й побачила сороку.

– День добрий,- кинула вона неохоче, бо [235]знала,
що з сороками навіть лисиці краще не мати
справи.

– Яким вітром до нас? – запитала сорока.

– Та я не сюди, я аж он туди йду, на отой
пригірок,- відповіла лисиця.

– О, тоді присядь та відпочинь, поласуй
виноградом он з того куща. Освіжишся, спрагу
вгамуєш, бо така спека! Ти тільки поглянь,
яка ряснота!

– Та я бачила,- сказала лисиця,- але не
захотіла їсти, бо він зелений.

– Зелений?

– Ну, звичайно! Я їм лише солодкі, достиглі
плоди. Я дуже дбаю про своє здоров’я, тому
досі жодного разу не хворіла!

І лисиця рушила повагом, як велика пані,
хоч від голоду її аж нудило.

Як тільки вона зникла за деревами, сороки
аж зайшлися реготом. Насміявшись уволю,
вони почали щосили горланити:

– Сороки, ворони, горлиці, одуди, горобці,
усі птахи польові, збирайтеся швидше сюди,
почуєте щось смішне!

Птаство мовби цього й чекало. Ледь зачувши
сорок, воно позліталося на шовковицю, і
сороки почали розповідати навперебій про
лисицю й [236] виноград. Що тут скоїлось, коли
вони закінчили. Щебет, сміх, свист!
Неможливо переповісти! Один горобець
перелетів на кущ винограду, дзьобнув
виноградину й розсміявся.

– Слухайте, оце так зелений! Він же солод-кий-солодкий,
як мед. Полечу розповім цю історію моїм
діткам!

– І ми! І ми! – закричали й інші птахи і
хмарою знялися з шовковиці.

Кожен птах помчав розповідати про лисячі
муки всім, хто тільки трапиться на шляху. І
невдовзі в долині не залишилося жодної
тварини, жодного птаха, які б не знали
оповідки про лисицю й виноград. А кури й
собаки розповіли своїм господарям, бо в ті
часи звірі вміли говорити, а люди розуміли
їхню мову. Із уст в уста ця історія
розлетілася по всіх усюдах, і відтоді її вже
не забували.

Зимовими вечорами бабусі, сидячи біля
вогню, розповідали її своїм онукам, а ті,
коли виростали й старіли, своїм. Пташки в м’якеньких
гніздечках вищебечували її своїм маленьким
діткам, які ще не вміли літати. Кози в
загонах розповідали козенятам, щоб вони
увечері лежали спокійно, а від кіз чули цю
історію і корови, і телята, і ослики, і
ягнята, [237]і поросята, і всі сміялися. Але
найдужче сміялися кури й півні на своїх
сідалах, сміялася й уся інша птиця, та й досі
сміється, коли її почує.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: