Лисиця й журавель

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Одного ранку бігла лісом лисиця – несла до
своєї нори велику курку. Дорогою їй
зустрівся журавель.

– Добридень, лисичко,- привітався він.[215]

Чудова в тебе курка! Товста, жирна – добра
буде юшка!

– Оце ж я й думаю зварити юшку! – сказала
лисиця.

У журавля аж слина потекла.

– Такої юшки скуштуєш,- мовив він,- вік
згадуватимеш!

– То чом би тобі не прийти до мене? Разом
поїмо,- люб’язно запропонувала лисиця.

– А що! З охотою!

– Тоді я чекаю тебе в обід. Знаєш, де я живу?

– Знаю, знаю. Щиро дякую.

Лисиця пішла далі. Ішла, ішла, та раптом
зупинилася й вигукнула:

– Це ж треба бути такою дурною! З якого це
дива я запросила журавля на юшку? Чи в мене
щодня така їжа? Чого це я маю з кимось
ділитися, коли мені пощастило? І як мені
таке навернулося на язик?

Прийшла вона до своєї нори, розпалила
вогонь і поставила курку варитися. Невдовзі
юшка була готова – така смачна, що й за вуха
не відтягнеш. Лисиця гарно накрила стіл,
поставила на нього квіти й стала чекати
гостя.

Опівдні журавель прийшов. І так йому
хотілося [216] їсти! У нього аж очі заблищали
від радості, коли він побачив накритий стіл.

Лисиця весело усміхнулася, взяла міленьку
мисочку, налила в неї юшки й поставила на
стіл.

– Сідай, любий журавлику, призволяйся,-
сказала вона.

Журавель сів до столу, ткнув свій довгий
ніс у маленьку мисочку й спробував
скуштувати юшки. Але нічого не вийшло. Він
спробував ще раз, і знов марно. Не зміг
ковтнути ні крапельки.

А лисиця тим часом хутенько хлебтала
язиком юшку, аж мружилася від задоволення.

– Смачна юшка! Чому ти не їси?

– Тая їм,- відповів бідолашний журавель.
Невдовзі лисиця виїла всю юшку, облизалася

й подумала:

«Чудово! І на обід запросила, і юшку сама з’їла!..
І він мав що їсти! Ні, таки ще мізки в мене не
висохли!»

А журавель вийшов з-за столу і сказав:

– Красно дякую за обід, люба лисичко.
Приходь і ти до мене обідати. Завтра можеш
прийти?

– Можу,- відповіла лисиця.- 3 радістю прийду.
[217]

І наступного дня пішла вона до журавля. А
той гарно прибрав своє житло й накрив стіл.
Посеред столу стояв високий, з довгою
шийкою, глечик, від якого йшов смачний дух.

– Ласкаво прошу, люба лисичко! – радісно
вигукнув журавель.- Сідай скуштуй і ти моєї
юшки!

Лисиця побачила глечик і розгубилась. «Ох,
як же мені упхати в нього мордочку?..-
подумала вона.- Я ж не зможу з’їсти ані
ковточка! Нізащо не зможу!» А журавель
устромив дзьоб у глечик, набрав повен рот і
з’їв.

– І моя юшка смачна, правда ж, лисичко? –
запитав він.

– Чудова,- відповіла лисиця, облизуючи
язиком писок.

– їж, їж сміливо,- припрошував журавель.-
Обом вистачить.

– Та я їм,- сказала лисиця, ковтаючи слину.

Журавель їв собі юшку, а лисиця
облизувалася. Нарешті вона підвелася,
подякувала й пішла, украй роздратована.

«Голодна я залишилась,- думала вона, [218]але
хто винен? Моя голова. Як я повелася з
журавлем, так і він повівся зі мною. То що ж
тут нарікати?»

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: