TOU

Лисиця Личаківна

Володимир Даль

Зимової ночі йшла голодна кума стежкою; на небі хмари повисли, полем сніжок порошить.
«Хоч би яку крихту до рота вкинути»,— думає лисичка. От іде вона битим шляхом. Бачить, лежить личак. «Що ж,— думає вона,— колись, може, й личак знадобиться». Вхопила личака в зуби й рушила далі. Приходить у село й до першої-ліпшої хати стукає.
— Хто там? — запитав господар, відчиняючи віконце.
— Це я, добрий чоловіче, лисичка-сестричка, пусти переночувати!
— У нас і без тебе тісно! — відповів старий і хотів був зачинити віконечко.
— Хіба мені багато треба? — каже лисиця.— Сама ляжу на лавку, а хвостик — під лавку. От і все.
Змилостивився дід, впустив лисицю, а вона йому й каже:
— Чоловіче, чоловіче, заховай мій личачок! Чоловік узяв личака і кинув його під піч.
Ось уночі, коли всі поснули, лисичка злізла тихенько з лавки, підкралася до личака, дістала його й закинула далеко в піч, а сама повернулася, наче нічого й не сталося, лягла на лавку, а хвостик опустила під лавочку.
Почало світати. Господарі прокинулись, баба затопила у печі, а дід почав збиратися у ліс по дрова.
Прокинулась і лисиця, побігла по личак — зирк, а личака наче й не було. Заголосила сердешна:
— Скривдив ти мене, старий, поживився моїм добром, а я за свого личачка і курочки не візьму!
Подивився чоловік під піч — нема личака! Що робити? Сам же клав! Тоді пішов до курника, узяв курку та й віддав лисиці, а лисиця ще вередувати почала, курку не бере і на все село горло дере, кричить, що скривдив її дід.
Господар з господинею стали вмовляти лисицю, налили в чашку молока, накришили хліба, зробили яєчню й почали просити гостю не гребувати хлібом-сіллю. А лисиці тільки того й треба. Скочила на лавку, поїла хліба, висьорбала молочко, ум’яла яєчню, взяла курку, вкинула в мішок, попрощалась із господарями й пішла своєю дорогою.
Іде та пісеньку наспівує:

Лисичка-сестричка
Темної нічки
Йшла голодна;
Йшла вона та йшла,
Личака знайшла —
У село принесла,
Добрим людям збула,
Курочку взяла.

Підходить вона ввечері до іншого села. Стук, стук, стук,— стукає в хату.
— Хто там? —запитав господар.
— Це я, лисичка-сестричка. Пусти, дядечку, переночувати!
— У нас і без тебе тісно, іди собі далі,— сказав чоловік і зачинив вікно.
— Я багато місця не займу,— мовила лисиця,— сама ляжу на лавку, а хвіст — під лавку, от і все!
Господар і впустив лисицю. Уклонилася вона господареві й віддала йому на збереження свою курочку, сама ж смирненько вмостилася у куточку на лавці, а хвостик підібгала під лавку.
Господар узяв курочку і пустив її до качок за ґратки. Лисиця все це бачила і, як господарі поснули, злізла тихенько з лавки, підкралась до ґраток, дістала свою курочку, обскубла її, з’їла, пір’ячко з кісточками сховала під піччю, а тоді спритненько скочила на лавку, скрутилась клубочком та й заснула.
Почало світати; баба стала до печі, а чоловік пішов худобу годувати. Прокинулась і лисиця, почала збиратися в дорогу. Подякувала господарям за тепло та ласку й попрохала віддати їй курочку.
Чоловік поліз по курку — зирк, а її як і не було! Перебрав усіх качок: що за диво, курки й сліду немає!
А лисиця стоїть і голосить:
— Курочко ж моя, чорнушечко моя, заклювали тебе рябі качки, забили тебе сизі селезні! Не візьму я за тебе будь-яку птицю!
Змилостивилась баба над лисицею та й каже чоловікові:
— Віддаймо їй качечку та погодуймо на дорогу!
Напоїли, нагодували господарі лисицю, віддали їй качечку і провели за ворота.
Йде кума-лисиця, облизується та пісеньку свою наспівує:

Лисичка-сестричка
Темної нічки
Йшла голодна!
Йшла вона та йшла,
Личака знайшла —
У село принесла,
Добрим людям збула;
За личака — курочку,
За курочку — качечку.

Йшла лисиця чи довго, чи ні, та по якійсь годині стало смеркатися. Побачила вона віддалік хатину й повернула туди,— приходить: стук, стук, стук у двері!
— Хто там? — питає господар.
— Я, лисичка-сестричка, збилася з дороги, вся перемерзла, ніжки відвалюються од бігу! Впусти мене, добрий чоловіче, відпочити та зігрітися!
— І радий би впустити, кумонько, та нікуди!
— Та я не вередлива, кумцю: сама ляжу на лавку, а хвіст підібгаю під лавку, от і все!
Подумав-подумав старий і впустив лисицю. А лисиця радіє. Вклонилася господарям та й просить їх зберегти до ранку її качечку-плосконосочку.
Дід із бабою прийняли качечку-плосконосочку на збереження і впустили її до гусей. А лисичка лягла на лавку, хвоста підібгала під лавку й захропла.
— Видно, бідолашна, геть заморилася,— сказала баба, залазячи на піч.
Невдовзі старі поснули, а лисиця тільки того й чекала: злізла тихенько з лавки, підкралась до гусей, схопила свою качечку-плосконосочку, обскубла геть, з’їла, кісточки та пір’ячко заховала під піччю, сама ж, наче нічого й не сталося, лягла спати й проспала до білого дня. Прокинулась, потяглася й озирнулась. Бачить, у хаті сама господиня.
— А де господар, господине? — питає вона бабу.— Мені треба з ним попрощатися, вклонитися за тепло, за ласку.
— Питає, де господар! — здивувалася стара.— Та він же, либонь, давно на базарі.
— Зоставайтеся ж здорові, господине,— сказала, вклонившись, лисиця.— Моя плосконосочка вже, мабуть, прокинулась. Давайте її скоріше сюди, час і нам із нею рушати в дорогу.
Кинулася стара по качку, глип-глип — а качки ніде нема! Що робити, де взяти? А віддавати треба! Лисиця стоїть позаду старої, очі під лоба закочує, голосить: була в неї качечка, небачена, нечувана, рябенька, з позолотою, за цю качечку вона й гусачка не взяла б.
Налякалась господиня й давай просити лисицю:
— Візьми ж, матінко Лисице Патрикіївно, візьми будь-якого мого гусачка! Я вже тебе напою, нагодую, на дорогу ні масла, ні яєць не пошкодую.
Пішла лисиця на мирову, напилася, наїлася, вибрала найжирнішо-го гусака, поклала в мішок, уклонилася господині й подалася в путь-доріженьку; йде та й наспівує нишком пісеньку:

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки”

Володимир Даль

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1995 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: