Лисиця-ненажера

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Бігла лисиця лісом, шукаючи поживи, бо
була дуже голодна. Аж раптом ударив їй у ніс
смачний дух печені та свіжого хліба. [90]

– О, ще не цурається мене доля! – зраділа
лисиця.- Далебі, сьогодні добре пообідаю.

Та й помчала на дух, і він привів її до
високого дуплистого дуба. З дупла так
знадливо пахло, аж у лисиці слинка
покотилася.

Підійшла вона до дерева, зазирнула в дупло
та й побачила – вгорі висять торбинки.

«Це, мабуть, залишили пастухи, які
пильнують овець на узліссі,- подумала
лисиця.- Жаль, що високо, не можна дістати».

Хоч як спиналася лисиця, хоч як тяглася
вгору – дістати харчу не могла.

«Треба залізти в дупло,- надумала лисиця.-
Дірка саме по мені».

Залізла вона в дупло, поздіймала торбинки
та й почала бенкетувати. Яка смачна печеня,
а хліб, а яєчка! Який запашний сир! Уминала
все те лисиця, аж за вухами лящало.

– У кого б іще так поживитися, як не в
пастухів,- каже.- Вміють господині їхні
готувати. Спасибі їм!

їла-їла лисиця, аж поки й крихти не
зосталося. По тому напилася води з барильця,
що його брали пастухи з собою, бо поблизу не
було Джерела.

Напхалася вона по зав’язку та й
усміхнулася. [91]

– Уявляю, які будуть обличчя в пастухів,
коли прийдуть обідати!

Та й намірилась вилізти з дупла. Виткнула
голову й передні лапи, посунулась далі – аж
зась! Черево їй роздулося й не пролазило в
дірку. Заплакала лисиця, заголосила:

– Лиха моя година та нещаслива! Як вилізти
з дупла? Як добутися до своєї нори?

Так вона жалібно приказувала, аж самій
серце краялось.

А неподалік саме пробігала інша лисиця.
Почула голосіння, підбігла до дерева й,
побачивши невдаху, здивувалася.

– Сестро, як ти туди потрапила? – гукнула.

– Ой, не питай! Влізла, щоби смачно попоїсти,
а вилізти не можу.

– Що ж там було?

– Дві торбинки з хлібом, печенею, сиром та
яйцями. Ой сестрице, то був справжнісінький
бенкет! Біда тільки, що черево роздулося й
не пролазить у дірку. Як не виберусь я
звідси – кепсько мені буде.

Лисиця знову зайшлася плачем.

– Не побивайся,- каже подруга,- зачекай
трохи – черево й стухне. Тоді любесенько
вилізеш. [92]

– Правду кажеш?

– Авжеж. За дві-три години черево стане
таке, як і було.

– А як прийдуть пастухи?

– Не бійся. Вони далеко звідсіля – я їх
бачила.

– Спасибі тобі, сестро, щаслива та година,
коли ти мене втішила. Почастувала б тебе, та,
на жаль, нема чим.

– Та звідки тобі було знати, що я пробігати-му
поблизу? З’їла – на здоров’я.

– Ну, тоді біжи. Нехай тобі щастить. Приходь
колись до мене, побалакаємо про цю пригоду.

Лисиця побігла геть, а ненажера
залишилася в дуплі.

Знічев’я почала перетрушувати торбинки,
чи нема там іще чого-небудь. Перегодом знову
спробувала вибратись з дупла. Але й цього
разу не пролізла.

«Ще рано»,- подумала вона.

Проте за дві години вона легко
просунулась крізь дірку та стрибнула
додолу.

– Ти диви! Правду казала подруга, що треба
зачекати. Адже з часом минають скрута та
лихо! [93]

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: