Лисиця та осел

Байки Івана Крилова

«Скажи бо, голово лиха, ти звідкіля?» —
Лисиця, стрівшися з Ослом, його спитала.
— «Від Лева щойно я!
І де бо, кумо, сила та його пропала?
Бувало, зареве, так стогне ліс кругом,
І я без пам’яті бігом,
Світ за очі тікав від клятої бенері;
А нині в старості, безсилий і плохий,
Худий такий,
Колодою валяється в печері.
Такий він кволий став,
Що весь до нього страх пропав.
Спокутав він свої гріхи цим перед нами!
Помстився кожен тут, хто поуз Лева брів,
Хто як хотів:
Хто зубом, хто рогами…»
— «Ти ж зачепити Лева, звісно, не посмів?»
Осла Лисиця зупиняє.
— «Овва!» — Осел відповідає:
«І я його хвицнув! і я його огрів, —
Ослячі хай копита пам’ятає!»

***

Так душі ниці, як значний і дужий ти,
Не сміють глянути на тебе з дивування.
Але впади-но з висоти:
Від перших Їх чекай образи та знущання.

Переклад М. Терещенка

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: