Лисиця та півень

Потоваришували лисиця і півень. Такими стали друзями, що всі тільки дивувалися. Завжди разом, завжди один одному лагідні слова говорять.

Дружба дружбою, а лисиця думає про себе: «Поки я сита – півень буде другом, а зголоднію – хороша з мого друга печеня вийде».

А півень теж собі на думці: «Чим мати дурного друга, – думає, – краще мати розумного ворога. Лисиця – вона хитра. Я біля неї завжди ситий буду, а якщо вона мене обманювати почне, то дружбі нашій кінець!».

Чи багато, чи мало часу минуло, але якось лисиця сильно зголодніла. Дивилася вона, дивилася на півня і… його хап.

Закукурікав у страху півень:

– Лисонька, люба, мила, я твій друг, Чим я завинив перед тобою?

Відповідає лисиця:

– Так, був ти мені другом, та перестав. Сам винен. Зробив ти три тяжкі гріхи!

– Які це гріхи? – здивувався півень.

– А ось такі, – відповідає лисиця: – перший гріх – ти всіх турбуєш своїм кукуріканням, горлаєш так, що у вухах дзвенить. Наче й без твого крику ніхто не знає, що сонце сходить. Другий гріх – ти маєш не одну жінку, як усі порядні лісові звірі, а цілих дев’ять. Третій гріх султан із пір’я треба носити на голові, а ти, невігласе, носиш на хвості – Ось за все це я тебе і з’їм. Ну, друже, готуйся, кінець тобі прийшов.

Вислухавши свій вирок, півень і каже:

– Друже мій любий, у гріхах я зізнаюся. Прошу в тебе одного, перед тим, як ти мене з’їси, помолися за мою душу. Адже ми з тобою були приятелі.

– Гаразд, бурчить лисиця, так і бути. Виконаю твою останню волю.

Підняла лисиця обидві лапки догори, а півень вирвався, злетів на дерево:

– Ку-ка-рі-ку! закукурікав він – Приємного апетиту, друже.

Залишилась лисиця з носом.