<

Мафін-детектив

Казка Енн Хогарт. Читати українською онлайн.

Мафін виявив таємничу пропажу. Це дуже схвилювало його. Він прийшов на кухню, щоб, як завжди, поснідати солодкою і соковитою морквою, але не знайшов її там. Стояла чиста біла тарілка – і жодної морквини.

Нічого подібного ніколи не траплялося раніше. Мафін сів і замислився.

“Тут потрібен детектив! – вирішив він. – Тільки детектив може розгадати цю таємницю”.

Йому дуже подобалися ці трохи моторошні слова: “детектив”, “таємниця”…

“Якби я мав підходящого капелюха, я б і сам міг стати непоганим детективом, – подумав він. – А поки доведеться просто міняти шапочки та маскуватися, щоб ніхто не впізнав мене”.

Отже, він надів свою білу шапочку і вирушив на пошуки злочинця. Пробігаючи по саду, він побачив тюлениху Селлі. Вона поспішала до нього назустріч, дуже стривожена, і кричала:

– Ах, Мафіне, у мене пропав м’ячик! Я його залишила біля річки, а він зник!

– Он як? – сказав детектив Мафін. – Це, безумовно, пов’язано з моєю пропажею. Розкажи мені всі подробиці, Селлі, і я знайду м’яч!

Селлі пояснила, як все відбулося. Потім Мафін попросив її показати те місце, де вона залишила м’ячик. Обнюхавши й оглянувши пісок, він знайшов там дещо цікаве.

– Еге! – сказав детектив. – Це сліди! Без сумніву, цей доказ допоможе нам відшукати злочинця.

Він збігав додому, надів іншу шапочку, прив’язав сиву бороду і знову взявся за пошуки. Йому здавалося, що він схожий на дуже старого дідуся і що ніхто не зможе впізнати його. По дорозі він зустрів цуценя Пітера.

– Здрастуй, Мафіне! – вигукнув Пітер.

– Ш-ш-ш!.. – сказав Мафін. – Я не Мафін. Я детектив. Я розшукую зниклі моркву і м’ячик. Один доказ я вже знайшов.

– A в мене пропала моя улюблена стара кістка! – сказав Пітер сумно. – Я закопав її в клумбі, а тепер там нічого немає. Якщо ти детектив, знайди, будь ласка, мою кістку. Мені вона дуже потрібна.

– Ходімо зі мною, Пітере, – сказав детектив Мафін. – Покажи, де ти її закопав.

Пітер показав Мафіну ямку в клумбі. Мафін обнюхав землю, як справжній детектив, і знову знайшов дещо цікаве. Це був ще один доказ. І ось як він виглядав:

– Еге! – сказав Мафін. – Це перо. Тепер я вже дещо знаю про злочинця. У нього є нога, і йому належала ця пір’їна.

Великий детектив знову побіг додому, щоб перевдягнутися. Коли він вийшов з дому, це вже був не старий дідусь, а гарненька маленька дівчинка у солом’яному капелюшку, з косами. Ослик побіг далі, шукаючи докази, і незабаром наскочив на пінгвіна Перігрина. Перігрин був у поганому настрої.

– Дивися, куди йдеш, любий Мафіне! – пробурчав він. – Збиваєш з ніг перехожих!

– Ш-ш-ш!.. – сказав Мафін. – Я не Мафін. Я детектив. Я маскуюся. Я розшукую зниклі моркву, м’ячик і кістку. Два докази я вже знайшов: у злочинця була одна нога, і в нього була ця пір’їна.

– Якщо ти дійсно детектив, – сказав Перігрин, – пошукай краще мій годинник. Він мені потрібний, щоб правильно розподіляти час.

– А де ти востаннє його бачив? – запитав Мафін.

– У квітнику, – відповів Перигрин.

Мафін пустився галопом по доріжці, що вела до квітника, і почув, як щось цокає в кущах.

– Еге! – сказав Мафін. – Це доказ. Тепер я знаю три речі про злочинця. У нього принаймні одна нога, у нього була пір’їна, і він цокає.

І, пробігши повз Освальда, що стояв у кущах, Мафін знову повернувся в будинок.

Цього разу в саду з’явилася не маленька дівчинка, а китайський фокусник. У цей час з вікна кухні визирнуло негреня Воллі.

– Добридень, Мафіне! – сказав він. – Чи не знаєш ти, куди пропав мій пакетик з яйцями?

– Ш-ш-ш!.. – сказав Мафін. – Я не Мафін. Я детектив. Я розшукую зниклі моркву, м’ячик, кістку і годинник. Три докази проти злочинця у мене вже є.

– О, любий Мафіне, якщо ти детектив, то знайди зниклі яйця! Вони мені дуже потрібні: я хочу спекти печиво до чаю.

– Розкажи, як вони пропали, – попросив Мафін.

І Воллі розповів.

Мафін пообіцяв відшукати яйця. Він обнюхав усю траву навколо будинку і в саду, позаглядав у всі двері, а коли хто-небудь проходив повз нього, ховався до шафи. Але йому так і не вдалося щось знайти.

– Ну що ж, – сказав Мафін, – отже, доведеться поворожити.

Він не надто любив це робити, навіть трошки побоювався, бо не завжди у нього вдало виходило. Іноді виникали несподівані ускладнення.

Мафін увійшов до свого сарайчику і щільно зачинив двері. Його друзі сіли зовні і терпляче чекали. Їм довелося чекати досить довго. Нарешті з димаря повалив густий чорний дим, і в повітрі чимось запахло. Коли Мафін знову з’явився, на ньому була чарівна шапочка, а в руках він ніс щось дивне.

– Це чарівний апарат, – сказав він. – Коли я дивлюся в нього, я бачу такі речі, яких ніхто не бачить. Ось, наприклад, я дивлюся через нього на Освальда і бачу, що у нього всередині, під пір’ям і шкірою, знаходиться… Ох, Освальде, що я бачу! Моя морква, і м’ячик Селлі, і кістка Пітера, і годинник Перигрина, і пакетик з яйцями!.. Ах, Освальде, ти все це проковтнув!

У Освальда був дуже присоромлений вигляд, а всі так і ахнули. Потім в один голос заговорили:

– Мій годинник!

– Моя улюблена кістка!

– Який жадібний птах!

– Що тепер робити?

– Як дістати назад?

Тільки Освальд мовчав.

– Тут потрібне нове диво, – сказав Мафін і з поважним виглядом повернувся до сарайчика.

Він вийшов звідти з вудкою в руці. Можливо, це була навіть не вудка, а чарівний батіжок, хтозна? А можливо, і те й інше.

Тільки- Мафін змахнув чарівною вудкою, пролунав якийсь дивний звук, і одразу ж перед Воллі опинився його пакетик з яйцями. Ще один помах – і Перигрин отримав свій годинник. Помах – і до Пітера повернулася його улюблена стара кістка.

Потім Селлі отримала свій м’ячик і, нарешті, Мафін – пучок моркви.

– Ну от, – сказав Мафін, – тепер все як треба.

Усі оточили Мафіна і почали гаряче дякувати йому.

– Я втомився! – сказав він. – Це дуже важко – бути одразу і детективом, і чарівником! – І додав: – Піду додому, поїм моркви, а потім гарненько висплюся. До побачення!.. Так! Зовсім забув про Освальда… Знаєш що, Освальде? Піди-но до кухні та поїси чогось, тільки їстівного! Дивись, не проковтни помилково каструлю або ложку.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

5 / 5. Рейтинг: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Ослик Мафин и его веселые друзья”

Видавництво “Детская литература”, Москва, 1969 р.

Залишити коментар