Магічне слово

Якось юний мисливець вистежив оленя і вже натягнув свій лук, щоб випустити в нього стрілу, як раптом тварина заговорила людським голосом:

— Не вбивай мене, юначе. Я навчу тебе такому заклинанню, що ти з його допомогою зможеж виконати будь-яке своє бажання.

З того часу юнак, коли полював, прицілюючись у тварину, щоразу згадував оленя, його жалібний голос і вже не міг стріляти.

Вирішив він зовсім залишити полювання і пішов до міста. Там найнявся на роботу у овочеву крамницю. В крамницю постачали найкращі фрукти і покупців було багато.

Але сталося так, що фрукти перестали постачати, покупців не стало, і господар збанкрутував. Тоді юнак заспокоїв його: «Не хвилюйся, скоро в тебе будуть ще кращі фрукти, і покупців буде ще більше». І промовив заклинання, якому навчив його олень.

Через деякий час крамниця наповнилася свіжими, ніжними та соковитими фруктами. Від покупців не було відбою.

Почула ханська дочка про якісь особливі фрукти і прийшла до крамниці подивитися на них. Накупила вона цілу гору фруктів і наказала привезти їх до себе в палац.

Сам господар вирішив віднести покупки молодій ханші. Але стражники фрукти в нього забрали, а у палац не пустили. Повернувся він засмучений.

— Наступного разу,— пошкодував його юнак,— коли відноситимеш ханші фрукти, я зроблю тебе невидимим. Але повз стражників і по палацу йди повільно та спокійно. Якщо побіжиш, то заклинання втратить силу, і тебе помітять. Запам’ятай це.

Господар відповів, що все точно виконає і наступного дня знову пішов відносити ханші фрукти. Все йшло добре, до її кімнати. Тут, біля самого порога, лежав великий злий пес. Глянув на нього крамар, злякався і кинувся тікати. Тут його й помітили. Схопили стражники та привели до хана. Тремтить крамар від страху і розповідає, як він сюди потрапив.

Вирішив хан перевірити крамаря, послав за юнаком-продавцем. Але ні будинку, в якому жив торговець, ні його крамниці на вказаному місці не було. Розсердився хан, що крамар йому неправду сказав, і наказав кинути його в підземну в’язницю.

Тільки підхопили його стражники під руки, щоб відвести, як перед ханом постав юнак і сказав:

– Мій хане, крамар сказав правду. Це я зробив його невидимим, і дім наш, і крамниця теж невидимі, тому нічого не знайшли твої стражники. Відпусти цю людину. Я один у всьому винен.

Не повірив хан юнакові і запитав, чим може довести свої слова.

— Добре, — промовив юнак. — Є у твоєму палаці фонтан. Поглянь до нього.

Усміхнувся хан, перехилився через край і зник.

Опинився хан у чужому місті, в рваному каптані, голодний і безпритульний. Довелося йому працювати носієм на базарі, спати на стертій ряднині в старій дірявій юрті.

Раптом усе це, як сон закінчилося. Знову опинився хан у своєму палаці, перед своїми підданими. Виявляється, для всіх, відсутність хана тривала лише мить, і ніхто нічого не встиг помітити, тим більше ніхто не міг здогадатися, що з ним сталося.

А сам хан був ображений тим, як принизив його простий продавець. Він наказав схопити юнака і кинути його у в’язницю разом із господарем овочевої крамниці.

Але в той момент, коли він вимовляв ці слова, хан відчув, що його самого схопили міцні руки стражників — юнак встиг вимовити заклинання.

Хан стояв на місці юнака і був одягнений у його каптан і кошлату шапку, а на його — ханському місці, у його ханському одязі, стояв юнак.

— Так, так, — говорив хлопець, що став ханом, — киньте цю зухвалу людину в найглибшу підземну в’язницю.