Макмут

У давнину-давні часи жив селянин на ім’я Макмут. Було в нього десять кіз, які годували всю його велику родину. Був Макмут слабосильним, кволим, але розумним чоловіком. Щодня він виганяв своїх кіз на пасовище, і обідав там кислим молоком. Але тільки  він добирався до пасовища, як з’являлася лисиця, ударом хвоста валила Макмута на землю і випивала його кисле молоко. Слідом за лисицею з’являвся вовк і задирав козу.

Невдовзі залишилося у Макмута лише дві кози, а сам він охляв з голоду.

А тут ще прийшов до нього велетень і каже:

— Віддай мені твоїх кіз.

— Не віддам, — затявся Макмут.

— Не хочеш віддати добровільно, давай поміряємося силою. Хто кого подужає, той і володітиме козами. А якщо не погодишся, я тебе уб’ю, — пригрозив велетень. — Приходь завтра на це місце. Я повалю гори на півдні, а ти повалиш гори на півночі.

Макмуту нічого не залишалося робити, як погодитися.

Вранці прийшов велетень, ухопився за верхівки південних гір, вдарив їх одна об одну — розсипалися гори, зрівнялися із землею.

Настала черга Макмута валити гори. Підійшов до великого каменю. З одного боку його погладив з другого погладив, а зрушити з місця не може.

—Що ти тут робиш? — спитав велетень.

— Бачиш у чому річ — цей камінь лежить у самому центрі землі. Якщо я його зачеплю, то вся земля перевернеться.

«Яка ж це розумна людина, все знає!» – здивувався велетень і поспішив сказати:

— Не чіпай мене, Макмуте, я визнаю себе цього разу переможеним. Але завтра зійдемося знову і спробуємо ламати дерева у лісі. Я піду в ліс, на південь звідси, а ти займешся північним.

Макмут погодився. Вранці велетень без особливих зусиль зламав у південному лісі всі дерева, а Макмут підійшов до самотньої тополі і почав розглядати її зверху донизу.

Запитує велетень:

— Що ти там роздивляєшся?

— Бачиш у чому річ,— відповів Макмут,— ця тополя є царем усіх дерев, що ростуть на землі, і якщо я зламаю її, то всі дерева проваляться крізь землю. Тоді нам не буде на чому варити їжу, і ми всі помремо з голоду.

— Не чіпай її! Залиш! — закричав злякано велетень.— Я знову визнаю себе переможеним. Давай краще зустрінемося завтра. Хто проб’є землю, той буде переможцем.

На цьому вони розлучилися. Повернувся Макмут додому і каже дружині:

— Заквась молоко і налий його в кишку.

Дружина зробила все, як велів чоловік. На зорі Макмут пішов у призначене місце і закопав кишку, наповнену кислим молоком, у землю. Потім, як ні в чому не бувало, почав чекати велетня. Коли велетень з’явився, Макмут запропонував йому першому розпочати змагання. Тупнув велетень ногою і загруз у землю по коліна. Настала черга Макмута. Він став на те місце, де була закопана кишка, і також тупнув ногою. Від удару кишка лопнула, і кисле молоко бризнуло на всі боки.

— Ти тупнув і загруз у землю по коліна, а я тупнув — вибив мозок землі. Значить, я переможець, – заявив Макмут.

Велетень змушений був погодитися з ним. Ідучи, він запросив Макмута до себе в гості.

Наступного дня Макмут прийшов у гості до велетня. Той його нагодував, напоїв і спати поклав, а сам задумав убити його. Макмут здогадався про це і, як тільки велетень заснув, тихенько підвівся, поклав на свою ліжко поліно, а сам ліг у куточок.

Ось встав велетень, взяв сокиру і щосили вдарив по поліну. Потім сказав дружині:

— Ну, з Макмутом, я покінчив.

З цими словами він ліг і заснув. А Макмут почекав, поки все затихло, переклав поліно на колишнє місце, а сам ліг на ліжко.

Вранці Макмут встав раніше велетня і розбудив господаря. Прокинувся велетень, здивувався, посадив Макмута пити чай і питає:

— Чи добре спав, Макмуте? Які сни тобі снилися?

— Міцно я спав і снів не бачив, тільки вночі вкусив мене в шию комар. А може, не комар, а муха…

Здивувався велетень, подумав: Що за силач! Я його сокирою вдарив, а йому здалося, що його муха вкусила. Ні, я з ним мабуть, не впораюся!

З шаною проводив велетень Макмута додому. Прощаючись, Макмут запросив його до себе у гості.

Не наважився велетень відмовитися. А Макмут, повернувшись додому, навчив дружину:

— Завтра прийде до нас у гості велетень. Ти напої його чаєм, потім вийди з юрти і спитай мене гучним голосом: «Макмут! Яким м’ясом гостя пригощатимемо?» На це я тобі відповім так: «Поклади в котел голову першого велетня і лопатку другого велетня. Якщо буде мало, то додай шматок м’яса від стегна».

Ось прийшов велетень у гості до Макмута. Макмут пригостив його чаєм. Потім дружина Макмута вийшла з юрти і гукнула:

— Макмуте, яким м’ясом гостя пригощатимемо?

Макмут відповів їй:

— Поклади в котел голову першого велетня і лопатку другого велетня. Якщо буде мало, то додай шматок м’яса від стегна.

Почув велетень такі розмови, злякався, схопився на ноги і кинувся навтьоки. Біжить велетень, а назустріч йому лисиця.

— Від кого біжиш? — питає лисиця.

— Я біжу від силача на ім’я Макмут, — відповів велетень.

— Що ти вигадуєш! — здивувалася лисиця. — У Макмута немає ніякої сили. Я можу збити його з ніг ударом хвоста. Скільки разів я так робила і випивала приготоване ним на обід кисле молоко.

— Не може цього бути, — заперечив велетень. – Ти брешеш!

Тоді лисиця вмовила велетня піти разом із нею до Макмута.

Сторінки: 1 2