TOU

Маленька кравчиня

Казки Елеонор Фарджон

Старша Кравчиня пообіцяла їм усе виконати, і, тільки  дами пішли, вона кинулася до Лотти і розповіла їй про все.

– Ми маємо думати у дві голови і шити у чотири руки, щоб зробити все вчасно, – сказала вона.

– Я впевнена, що впораюся, – весело сказала Лотта. – Шитимемо сукні по черзі. Герцогиня Зефірна отримає свою сукню завтра ввечері, графиня Карамельська – післязавтра ввечері, а леді Бланш Баланманж післяпіслязавтра, навіть якщо мені доведеться просидіти всю ніч і взагалі не зімкнути очей.

– Чудово, Лотто, – сказала Старша Кравчиня, – а тепер я маю подумати, які сукні ми шитимемо.

– Як було б герцогині добре у вигляді Сонячного Променя, – сказала Лотта.

– Я щойно про це подумала, – сказала Старша Кравчиня.

– І як би всіх підкорила графиня у вигляді Місячного Світла, – сказала Лотта.

– Точнісінько мій задум! – сказала Старша Кравчиня.

– А у вигляді Веселки леді Бланш Бланманж була б просто дивовижною.

– Адже ти перехоплюєш мої думки! – сказала Старша Кравчиня. – А тепер берися за викрійки і починай шити.

Лотта розкроїла всі три сукні і засіла за першу, блискуче золоте вбрання, яке буде грати і сяяти, наче сонячне світло, коли та, хто його вдягне, почне танцювати. День і ніч вона просиділа за роботою і не бачила, як зустрічали молодого короля у палаці. А у вівторок за годину до початку першого балу блискуча сукня була готова.

– З палацу послали карету за сукнею, – сказала Старша Кравчиня, – і одна з дівчат має її вдягти і показати, як вона сидить, перш ніж герцогиня одягне її сама. Але кого мені послати? Адже по талії воно всього дев’ятнадцять з половиною дюймів.

– Це якраз мій розмір, мадам, – сказала Лотта.

– Це просто щастя, Лотто! Швидко вдягаї її та вирушай.

І ось Лотта наділа сліпучу золоту сукню, золоті бальні черевички і маленьку золоту корону, що спалахувала блискітками світла. Зверху вона накинула свій старенький чорний плащ і побігла до королівського екіпажу, що чекав її. Кучер клацнув батогом, і вони поїхали. Коли вони прибули до палацу, ліврейний Лакей, який ішов через залу, проводив Лотту до маленької приймальні.

– Вам доведеться зачекати тут, – сказав він, – поки герцогиня не буде готова і не покличе Вас до сусідньої кімнати. Коли вона буде готова, вона подзвонить у дзвіночок. Яке чарівне плаття під Вашим плащем!

– Це сукня для герцогині, – сказала Лотта, – в якій вона має підкорити молодого короля. Хочете подивитися?

– Так, дуже, – відповів Лакей.

Лотта скинула чорний плащ і виступила, як сонце з-за хмари.

– Ось! – сказала вона. – Правда, гарна? Ви думаєте, король встоїть і відмовиться танцювати з герцогинею, якщо вона буде у такій сукні?

– Ніколи, я впевнений! – сказав Лакей.

І з вишуканим поклоном додав:

– Герцогиня, чи можу я просити про честь потанцювати з вами?

– О, ваша величносте! – засміялася Лотта. – Це честь для мене.

Лакей обійняв Лотту за талію і став танцювати з нею, і, тільки-но він почав говорити їй, що її волосся сяє яскравіше за сонячні промені, як задзвенів дзвоник, і Лотті довелося йти.

Герцогиня була в захваті від сукні, а після того як Лотта показала їй, як у ній присідати і вставати, ходити і танцювати, герцогиня вбралася в неї і виплила у бальну залу.

Лотта, кутаючись у свій старий плащ, почула, як у залі вибухнули оплески, коли з’явилася блискуча маленька герцогиня.

“Ну, – подумала Лотта, – перед нею король не встоїть”. І вона побігла додому, шити сукню Місячного Світла.

Всю ніч і весь день вона шила сріблясту сукню, що облягала тіло як рукавичка, і впоралася з роботою якраз у той момент, коли королівська карета зупинилася біля дверей. Як і минулого разу, вона вдягла сукню, загорнулася в плащ і поїхала, і, як і минулого разу. Молодий Лакей проводив її до приймальні і попросив зачекати.

– Як пройшов учорашній бал? – запитала Лотта.

– Король протанцював із золотою герцогинею цілий вечір, – сказав Лакей. Сумніваюся, щоб графині так пощастило.

– Хто знає, – сказала Лотта і, знявши свій чорний плащ, вона встала перед ним, як місяць, що сяє опівночі.

– О, графине, – сказав Лакей, цілуючи їй руку, – подаруйте мені найбільше в світі щастя, потанцюйте зі мною!

– Це ви ощасливите мене, ваша величносте, – сказала Лотта з милою усмішкою.

Вони знову потанцювали у приймальні, а потім сіли і стали говорити про себе; Лотта розповіла, що їй дев’ятнадцять з половиною років, що її мама покоївка, а батько швець, а сама вона учениця кравчині.

А Лакей сказав їй, що йому 25 років, і що його батько – палітурник, а його мама – прачка, і що сам він Лакей у молодого короля і має повернутися у своє королівство, коли король одружиться.

Лотта від почутого замислилася, а коли Лакей запитав її – чому, Лотта і сама не знала. Лакей взяв її за руку, і тільки почав їй говорити, що її руки схожі на місячне сяйво, як задзеленчав дзвоник, і Лотті довелося йти.

Графиню Карамельську зачарувала сукня, і, зрозумівши усі тонкощі крою, графиня вдягла сукню і вийшла до зали. Лотта почула зойк захоплення, викликаний її появою; сама ж закуталась у старенький плащ і поспішила додому шити сукню-Веселку.

Всю ніч і весь день вона шила сукню, повіки її стали важкими, і якось важко було на серці, але вона не могла зрозуміти – чому.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки“
Збірка
Елеонор Фарджон
Видавництво: “Ангстрем”
1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: