TOU

Маленькі тролі і велика повінь

Туве Янссон

— Ви завжди мешкали у тюльпані? — сором’язливо поцікавилося Крихітне Звірятко.

— Це моя домівка, — відказала дівчинка. — Можеш називати мене Тюльпанною.

І вже вчотирьох вони поволі повеслували до протилежного берега болота. Там густо росла папороть, під її пагінням Мама Мумі-троля намостила з моху кубельце для сну. Мумі-троль, притулившись до неї, слухав кумкання жаб на болоті. Ніч повнилася млосними дивними звуками, тож минуло чимало часу, доки Мумі-троль врешті заснув.

Наступного ранку Тюльпанна крокувала попереду всіх, а її блакитне волосся світилося, мов найяскравіша лампа денного світла.

Стежка пнулася чимраз вище, аж доки вперлася у стрімку гору, таку високу, що її вершина губилася у високості.

— Там, нагорі, напевно, сяє сонце, — тужно промовило Крихітне Звірятко. — Я так жахливо мерзну…

— Я також, — докинув Мумі-троль і пчихнув.

— Чи я не казала, — захвилювалася Мама. — Ось ти й застудився. Посидь чемно, доки я розпалю ватру.

Вона назбирала величезну купу хмизу і підпалила іскоркою, викресаною з блакитного волосся Тюльпанни.

Усі четверо повсідалися навколо ватри, дивлячись на вогонь і слухаючи оповіді Мами Мумі-троля. Вона розповідала про ті далекі часи, коли була маленькою.

Тоді мумі-тролям не доводилося нипати похмурими пралісами у пошуках домівки — вони мешкали разом із домовичками у людських оселях, здебільшого за кахляними печами.

— Дехто з нашого племені ще й зараз там мешкає, — розказувала Мама Мумі-троля. — Щоправда, лише там, де збереглися кахляні печі, бо батареї парового опалення для нас не годяться.

— А люди здогадувалися про ваше існування? — запитав Мумі-троль.

— Не всі. Вони відчували нашу присутність тільки на самоті, їм здавалося, наче легкий повів вітерцю торкався потилиці.

— Розкажи щось про Тата, — попросив Мумі-троль.

— То був незвичайний мумі-троль, — у Маминому голосі вчулися вдячність і смуток водночас. — Йому ніколи не сиділося на місці, раз по раз переселявся від однієї печі до іншої. Жодне нове помешкання не вдовольняло його. І ось одного разу він зник, подався у світи разом з гатіфнатами, племенем маленьких мандрівників.

— Що то за плем’я? — запитало Крихітне Звірятко.

— Крихітні звірятка-тролі, невидимі майже для всіх. Інколи вони поселяються під підлогами людських осель, і вечорами, коли в помешканні стихає, чути їхню метушню. Вони здебільшого подорожують навколо світу, ніде не спиняючись і нічим не переймаючись. Ніколи не знаєш, привітні вони чи сердиті, засмучені чи здивовані. Я певна, їм просто не знайомі почуття.

— То тато став тепер гатіфнатом? — зойкнув Мумі-троль.

— Звичайно ні! — заперечила Мама. — Ти, мабуть, уже здогадався… Гатіфнати обманом намовили татуся податися з ними!

— Хтозна, може, одного чудового дня нам пощастить його віднайти! — мовила Тюльпанна. — Він, напевно, зрадіє!

— Ще й як! Але цього, боюся, ніколи не трапиться, — знову зажурилася Мама Мумі-троля й гірко заплакала.

Зворушені її журою, усі також захлипали, а що іншим попригадувалися всілякі сумні речі, то сльози потекли ручаями. Волоссячко Тюльпанни зблідло від смутку і втратило свій полиск. Минуло чимало часу, коли раптом до них долинув суворий голос:

— Чого це ви там, унизу, рюмсаєте?

Плач умить стих, Мумі-троль, його Мама, Крихітне Звірятко і Тюльпанна завертіли головами навсібіч, але нікого не помітили.

Незабаром по скелястій стіні скотилася мотузяна драбина. Високо вгорі з відчинених дверцят у скелі визирала голова старого пана.

— То що? — гаркнув він.

— Вибачте, — присіла у реверансі Тюльпанна. — Розумієте, вельможний пане, нам страшенно тоскно на душі. Тато Мумі-троля зник десь у безвісті, а ми замерзли, не можемо видряпатися на цю гору, щоб побачити сяєво сонця, і не маємо де притулитися.

— Он воно як, — мовив Старий Пан. — То проходьте до господи. Моє сонячне сяйво найгарніше у світі.

Дряпатися по мотузяній драбині було дуже важко, надто Мумі-тролеві та його Мамі, бо ж у них такі куці лапки.

— Не забудьте повитирати ноги, — попередив Старий Пан, підтягуючи догори драбину.

Потім він дуже ретельно зачинив дверцята, щоб жодні вороги не змогли прослизнути досередини.

Прибульці разом із господарем ступили на сходи ескалатора, який покотив їх углиб гори.

— Ви певні, що на цього пана можна покластися? Пам’ятайте: кожен сам відповідає за свою безпеку, — прошепотіло Крихітне Звірятко і, зіщулившись, заховалося за спиною Мами Мумі-троля.

Враз назустріч ударили промені яскравого світла, і рухомі сходи викотили їх до чудової місцини. Дерева, всіяні небаченими плодами й квітами, яскріли неймовірними барвами, а під ними у траві білими клаптями виблискував сніг.

— Ура! — вигукнув Мумі-троль і побіг ліпити сніжку.

— Обережно, сніг холодний! — гукнула йому навздогін Мама.

Та коли Мумі-троль занурив лапки у сніг, виявилося, що то ніякий не сніг, а морозиво.

Зелена трава, що хрумкотіла під ногами, була зіткана з найтоншого цукрового прядива.

Розлогими левадами дзюркотіли, бурунячись шумовинням, різнокольорові струмки із золотистим піщаним дном.

— Зелений лимонад! — вигукнуло Крихітне Звірятко, що саме нахилилося до струмка напитися. — Це зовсім не вода, а лимонад!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Країна Мумі-тролів“
Туве Янссон
Збірка
Переклад – Наталія Іваничук
Видавництво: “Видавництво Старого Лева”
2019 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: