TOU

Маленькі тролі і велика повінь

Туве Янссон

— Вони стали невидимими, — мовило Крихітне Звірятко. — Дивне плем’я.

Усі четверо ступили поміж квіти.

Саме сходило сонце, навколо мерехтіла й виблискувала роса.

— Я хотіла б тут жити, — озвалася Тюльпанна. — Ці квіти ще гарніші за мій старий тюльпан. До того ж, моє волосся ніколи не пасувало до його барви.

— Погляньте, хатинка з чистого золота! — захоплено вигукнуло Крихітне Звірятко.

Посеред лугу височіла вежа з довгим рядом вікон, у шибках яких віддзеркалювалося сонце.

Останній поверх був із суцільного скла, у ньому заломлювалися й виблискували сонячні промені, здавалося, що то не скло, а палахкотливе червоне золото.

— Цікаво, хто там живе, — мовила Мама Мумі-троля. — Може, ще надто рано будити мешканців?

— Але я жахливо голодний, — сказав Мумі-троль.

— І я! І я! — водночас загукали Крихітне Звірятко й Тюльпанна, усі поглянули на Маму.

— Що ж, — вона підійшла до вежі й постукала.

За хвильку у брамі відчинилося віконце, і звідти визирнув хлопчик з вогняно-червоним чубом.

— Ви зазнали корабельної катастрофи? — запитав він.

— Майже, — на мить завагавшись, відповіла Мама Мумі-троля. — Але в тому, що ми голодні, сумніву таки немає.

Хлопчик широко відчинив двері та запросив усіх до будинку, а угледівши Тюльпанну, низько вклонився, бо такого розкішного блакитного волосся йому ще ніколи не доводилося бачити.

Тюльпанна також зробила глибокий реверанс, їй неймовірно сподобалася його червона чуприна. Друзі піднялися услід за господарем стрімкими крученими сходами до останнього скляного поверху, звідки на всі боки було видно море. Там посередині стояв стіл, а на столі парувала велетенська миска морського пудингу.

— Це для нас? — здивувалася Мама.

— Звичайно, — відповів хлопчик. — Коли у морі лютує шторм, я пильную за берегом, і тих, хто знайшов порятунок у моїй бухті, завжди запрошую на обід.

Усі вмостилися за круглим столом. Мить — і миска спорожніла. (Крихітне Звірятко, якому інколи бракувало справжнього виховання, затягнуло миску під стіл і швидесенько вилизало її до блиску).

— Велике спасибі, — подякувала Мама Мумі-троля. — Напевно, багатьох довелося пригощати морським пудингом?

— Ваша правда, — погодився хлопчик. — Сюди прибиваються з усіх закутків світу. Нюхмумрики, морські примарики, маленькі і великі повзики, хропунці та гемулі. Інколи навіть морські чорти трапляються.

— А мумі-тролів не доводилося бачити? — запитала Мама Мумі-троля, голос у неї затремтів від хвилювання.

— Доводилося. Бачив одного, — відказав хлопчик. — Це було саме у понеділок, після циклону.

— Невже це татко! — скрикнув Мумі-троль. — Він мав звичку запихати хвоста до кишені?

— Справді, було таке. Я добре пам’ятаю, бо звичка дуже смішна.

Мумі-троль і його Мама дуже втішилися, вхопили один одного в обійми, а Крихітне Звірятко підстрибувало від радості і вигукувало “Ура!”

— Куди він подався? — випитувала Мама. — Щось казав? Де він зараз? Як почувався?

— Усе гаразд. Він подався на південь, — відповів хлопчик.

— Ми негайно вирушаємо на пошуки, — вирішила Мама. — Може, наздоженемо його. Покваптеся, діточки. Де моя торбинка?

Мама Мумі-троля сторчголов кинулася униз крученими сходами, решта ледь встигали за нею.

— Почекайте! — закричав хлопчик. — Постривайте хвильку!

Він перехопив їх біля самих дверей.

— Вибач, що ми не надто чемно з тобою попрощалися, — Мама Мумі-троля аж тупцяла від нетерпіння. — Але ж розумієш…

— Справа не в тому, — перебив її хлопчик. — Я лише подумав… мені спала думка… чи можливо було б…

— Не тягни! — нетерпеливилася Мама.

— Тюльпанно! — мовив хлопчик. — Прекрасна Тюльпанно, чи не хотіла б ти залишитися у мене?

— Дуже радо, — відразу погодилася Тюльпанна, сяючи від утіхи. — Я сиділа нагорі й уявляла, як гарно світило би моє волосся мореплавцям у твоїй скляній вежі. До того ж, я чудово умію готувати морський пудинг, — додала вона і, враз знітившись, зиркнула на Маму Мумі-троля: — Звичайно, я залюбки допомагала б вам шукати…

— О, ми дамо собі раду, — заспокоїла дівчинку Мама. — А вам обом напишемо листа про те, як ідуть пошуки.

Друзі обійнялися на прощання, і Мумі-троль з Мамою та Крихітним Звірятком рушили на південь.

Увесь день вони простували квітучими околицями, і, хоч як Мумі-тролеві кортіло роздивитися усе зблизька, Мама, дуже кваплячись, не дозволяла зупинятися.

— Бачили коли-небудь таке дивне дерево? — запитало Крихітне Звірятко. — Довжелезний стовбур з маленькою китичкою угорі. Як на мене, має якийсь дурнуватий вигляд.

— Це ти дурненький, — гостро відказала Мама Мумі-троля, бо була трохи знервована. — До речі, це — пальма, а пальми завжди такі.

— Пальма то й пальма, — буркнуло Крихітне Звірятко й ображено замовкло.

Ближче до вечора стало дуже гаряче.

Квіти постулювалися, а сонце світило червоним сяйвом.

І хоча Мумі-тролі кохаються у теплі, вони страшенно розморилися й охоче відпочили б у затінку котрогось із величезних кактусів, що росли повсюди.

Однак Мама не погоджувалась на перепочинок доки не вдасться віднайти бодай якогось сліду Тата. Вони не спинялися аж до сутінків, притримуючись південного напрямку.

Зненацька Крихітне Звірятко завмерло і прислухалося:

— Що це чапає навколо нас?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Країна Мумі-тролів“
Туве Янссон
Збірка
Переклад – Наталія Іваничук
Видавництво: “Видавництво Старого Лева”
2019 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: