TOU

Маленькі тролі і велика повінь

Туве Янссон

Тепер й усі інші також почули шелест і шерех у листі.

— Це дощ, — здогадалася Мама. — Доведеться таки сховатися під кактусами.

Цілу ніч періщив дощ, не вщух він і вранці.

Коли, прокинувшись, вони визирнули зі свого сховку, все навколо було сірим і сумним.

— Нічого не вдієш, треба йти далі. Але спершу пригощу вас тим, що приберегла на чорну годину, — Мама добула з торбинки велике шоколадне тістечко, яке прихопила з диво-саду Старого Пана. Вона розламала тістечко навпіл і поділила між малечею.

— А тобі? — запитав Мумі-троль.

— Дякую, я не люблю шоколаду.

Так брели вони під зливою увесь день, ще й увесь наступний день. Погамувати голод вдалося лише кількома корінцями розмоклого балакучого кореня та пригорщею фініків. На третій день дощ лив як з відра, і кожний навіть найменший струмочок перетворювався на бурхливу ріку.

Рухатися ставало дедалі важче, вода невпинно прибувала, зрештою мандрівникам не залишилося іншого вибору, як видряпатися на невеличку гору, щоб їх не змило течією.

Там вони принишкли, спостерігаючи, як клекітливі круговерті підступають ближче, і відчуваючи, що ось-ось застудяться. Довкола повінь несла меблі, будинки і великі дерева.

— Здається, мені знову хочеться додому, — заскиглило Крихітне Звірятко, але ніхто його не слухав.

Мумі-троль та його Мама помітили, як щось дивне танцює і кружляє у воді.

— То потерпільці з корабля! — скрикнув Мумі-троль, який мав гострий зір. — Ціла родина! Мамо, їх треба порятувати!

Потік води ніс м’яке крісло, воно вигойдувалося на хвилях, інколи зачіпаючись за верхівки дерев, що стирчали з води, і знову пливло далі, зірване течією. На кріслі сиділа мокра кішка з п’ятьма такими ж мокрими маленькими кошенятами.

— Бідолашна матір! — скрикнула Мама Мумі-троля і стрибнула у воду аж по пояс. — Тримайте мене, я спробую зачепити їх хвостом!

Мумі-троль міцно тримав Маму, а Крихітне Звірятко так розхвилювалося, що безпорадно стояло поруч і зовсім нічого не робило. Ось крісло пропливло повз них, Мама Мумі-троля блискавично обхопила хвостом одне бильце і потягнула до себе.

— Гей! — гукнула вона.

— Гей! — відгукнувся Мумі-троль.

— Гей, гей! — попискувало Крихітне Звірятко. — Тримайте міцно!

Крісло поволі підбивало до гори, аж доки велика хвиля вихлюпнула його на суходіл. Кішка, хапаючи діток за загривок, перетягнула їх одне по одному на берег і поскладала рядочком сушитися.

— Дякую за допомогу! — мовила вона. — Такого жахіття я ще не бачила! Хай його коти візьмуть!

І заходилася вилизувати кошенят.

— Здається, розпогоджується! — озвалося Крихітне Звірятко, намагаючись перевести розмову в приємніше русло. (Йому було соромно, що воно не брало участі в порятунку).

Так воно й сталося: хмара розкололася, з-поза неї на землю упав сонячний промінь, потім ще один, і сонячне сяйво залило неозоре водяне плесо, яке враз запарувало.

— Ура!!! — закричав Мумі-троль. — Ось побачите, усе владнається!

Налетів легенький вітерець, розвіяв хмари і загойдав верхівками дерев, обважнілими від дощу. Збурунені води вляглися, десь знову заспівала якась пташка, а кішка тихесенько муркотіла, ніжачись на сонці.

— Треба вирушати в дорогу, — рішуче звеліла Мама. — Ми не можемо гаяти часу, чекаючи, доки спаде вода. Залазьте на крісло, дітоньки, і я виведу вас у море.

— Я залишуся тут, — позіхнула кішка. — Не варто намарно метушитися. Подамося додому, як підсохне земля.

Її п’ятеро кошенят, які вже трохи відігрілися під сонцем, попід водилися, так само солодко позіхаючи.

Мама Мумі-троля відштовхнула крісло від берега.

— Добре пильнуйте! — застерегло Крихітне Звірятко.

Воно видряпалося на спинку крісла і роззиралося довкола, бо йому спало на думку, що у воді після повені можна знайти щось вартісне. Скажімо, скриню, наповнену коштовностями. А чом би й ні? Крихітне Звірятко щосили напружувало зір. Ген вдалині у морі щось зблиснуло, і воно, тремтячи від збудження, зарепетувало:

— Пливімо туди! Там щось блищить!

— Ми нікуди не встигнемо, якщо підбиратимемо геть усе, що плаває у воді, — зауважила Мама Мумі-троля, однак повеслувала у тому напрямку, бо була Доброю мамою.

— Якась стара пляшка, — розчаровано мовило Крихітне Звірятко, підчепивши хвостом знахідку.

— І нічого смачненького всередині, — додав Мумі-троль.

— Хтозна, — споважніла Мама. — Це не проста пляшка, а пляшкова пошта. Усередині лежить лист.

Вона вийняла з торбинки коркотяг і відкоркувала пляшку. Тремтячими лапками розгорнула на колінах аркуш паперу й голосно прочитала:

“Хто знайде це послання, благаю вас, порятуйте мене! Мій гарненький будиночок знесла повінь, я сиджу самотній, голодний, змерзлий на дереві, а вода піднімається усе вище.

Нещасний Мумі-троль”.

— “Самотній, голодний, змерзлий”, — ще раз прочитала Мама і заплакала. — О мій бідолашний маленький Мумі-тролю, твій Тато, напевно, уже давно втопився!

— Не плач! — заспокоював її Мумі-троль. — Можливо, він сидить на своєму дереві десь зовсім неподалік. Та й вода швидко спадає…

Так воно й було. То тут, то там над водним плесом виринали острівці суходолу, паркани й дахи будинків, а птахи на повен голос заливалися співом.

Крісло, підстрибуючи на хвильках, поволі наближалося до узвишшя, на якому метушилася численна юрба, виловлюючи з води свої маєтки.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Країна Мумі-тролів“
Туве Янссон
Збірка
Переклад – Наталія Іваничук
Видавництво: “Видавництво Старого Лева”
2019 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: