TOU

Маленький Мук

Вільгельм Гауф

— Ні, — сказав король, — я призначаю тебе моїм особистим скороходом. Ти завжди будеш при мені і виконуватимеш мої доручення. А за твою службу ти матимеш щедру винагороду.

Маленький Мук дуже зрадів. Йому здалося, що ось, нарешті, він знайшов своє щастя і тепер житиме спокійно та безтурботно.

Король дуже полюбив Мука і давав йому найважливіші й найтаємніші доручення. Мук завжди виконував їх дбайливо і з дивовижною швидкістю. Але королівські слуги були дуже незадоволені тим, що якийсь карлик, що тільки й умів швидко бігати, позбавив їх королівської ласки. Вони всі змовилися проти Мука, щоб якнайшвидше позбутись його, та король і слухати нічого не хотів. Незабаром він призначив Мука своїм обер-лейб-кур’єром.

Маленький Мук знав про всі підступи королівських слуг, але мститися не хотів. Він мав добре серце і прагнув, щоб його всі любили. Та він не знав, як йому привернути до себе цих гордих панів.

Раптом згадав він про свою паличку. «Якщо мені пощастить знайти скарб, — міркував він, — то вони перестануть ненавидіти мене». Маленький Мук уже не раз чув про те, що на цю країну колись давно напав ворог, і старий король, батько теперішнього, щоб урятувати свої скарби, закопав їх десь у землю, але помер, так і не розповівши синові своєї таємниці. Тепер Мук тільки про це й думав. Він цілими днями ходив по саду з паличкою в руках і розшукував золото старого короля.

Якось увечері він гуляв у віддаленому кутку саду, куди ще ніколи не заходив. Раптом паличка в його руках затремтіла і тричі стукнула об землю. Мук одразу збагнув, що це означає. Він витяг свій кинджал і зробив на деревах позначки. Тоді побіг до палацу, знайшов заступ і став чекати вечора.

Коли стемніло, Мук непомітно вислизнув з палацу, побіг до того місця, де паличка стукнула об землю, і почав копати. Заступ був дуже великий і важкий для маленьких рученят карлика, і за дві години Мук викопав яму завглибшки з які-небудь піваршина. Довго ще трудився Маленький Мук, поки нарешті його заступ ударився об щось тверде. Він почав копати ще швидше і незабаром побачив якусь залізну кришку. Мук скочив у яму і підняв кришку. Під нею стояв горщик, повний золотих грошей. Мук хотів витягти горщика нагору, але не міг — бракувало сили. Тоді він напхав у кишені й за пояс стільки золота, скільки міг донести, а решту дбайливо загорнув землею і пішов до палацу. Непомітно прослизнув він у свою кімнату, сховав золото в ліжко під перину і ліг спати.

На другий день Мук прокинувся і подумав: «Тепер усе зміниться, мої вороги мене полюблять і стануть моїми друзями». Бідолашний карлик, він ще не знав, що справжніх друзів не можна знайти за гроші! І от він почав роздавати золото направо й наліво, але слуги тільки ще дужче стали йому заздрити. Головний кухар Агулі сказав:

— Цей Мук — фальшивомонетник! Ахмет, наглядач за рабами, гадав інакше:

— Він видурив золото у короля.

А скарбник Архаз, найбільший ворог карлика, який уже давно час від часу запускав руку до королівської казни, впевнено сказав:

— Він обікрав короля!

Щоб довідатись напевне, звідки у карлика гроші, вони домовились між собою, як діяти. Одного разу Корхуз, королівський виночерпій, прислуговуючи за столом, прибрав такого скривдженого, нещасного вигляду, що король мимоволі звернув на нього увагу.

— Що з тобою сьогодні, Корхузе? Чого ти такий смутний? — спитав він.

— Ах, — зітхнув хитрий Корхуз, — я смутний через те, що король позбавив мене своєї милості.

— Що це ти базікаєш, друже Корхуз? — сказав король. — Відколи це сонце моєї милості перестало сяяти над тобою?

— Відтоді, ваша величносте, як до нас поступив ваш оберлейб-кур’єр, — відповів Корхуз. — Ви обсипаєте його золотом, а нам, вашим вірним слугам, не даєте нічого,

І він розповів королю, що в Маленького Мука з’явилось багато грошей і він роздає їх наліво й направо.

Король дуже здивувався і звелів покликати до себе скарбника й наглядача за рабами. Змовники підтвердили все, що сказав Корхуз, і натякнули, що карлик десь, певно, тягне з казни, — таке пояснення було дуже вигідне для скарбника. Тоді король звелів непомітно стежити за Маленьким Муком, щоб спіймати його на гарячому.

Як на те, саме в цей день у карлика закінчилося все золото, і він вирішив поновити свої запаси. Коли смеркло, він узяв заступ і подався в сад до своєї схованки. Він не бачив, що назирці за ним ішла варта, яку вели Агулі, головний кухар, і Архаз, скарбник. І ось, у ту саму хвилину, коли Мук наповнив золотом свій халатик і хотів уже йти додому, вартові напали на нього, зв’язали йому руки і повели до короля. Той дуже не любив, коли його турбували серед ночі. Він сердито подивився на горщик з грішми, заступ і Муків халатик із золотом, що їх поклали до його ніг. Тим часом скарбник доповів, що вони застукали карлика саме тоді, коли він закопував горщика із золотом.

— Це правда? — звернувся король до Мука. — Звідки в тебе стільки золота?

— Ваша величносте, — відповів карлик, — я ні в чому не винен. Я не закопував горщика в землю, а навпаки, відкопував його.

Усі присутні зареготали, а король ще дужче розлютився і закричав:

— Як, нещасний! Ти обікрав свого короля, а тепер хочеш його ще й ошукати! Скарбнику Архаз! Це правда, що тут, у горщику, якраз стільки золота, скільки не вистачає в моїй казні?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.4 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: