Малий і Карлсон, що живе на даху

— Як гарно, що ти завітав до мене,— сказав Малий.— Хоч парова машина… Ти ще колись прилетиш?

— Спокійно, тільки спокійно! — мовив Карлсон і покрутив ґудзика на животі приблизно проти пупа. Моторчик зачмихав. Карлсон не рухався з місця, чекаючи, поки він добре розженеться. Та ось Карлсон відірвався від підлоги і закружляв по кімнаті.

— Мотор чогось кашляє,— сказав він.— Треба буде залетіти до майстерні, щоб його там змастили. Звичайно, я й сам міг би змастити, адже я найкращий у світі моторист. Та все часу немає… Ні, мабуть, таки загляну до майстерні.

Малий теж подумав, що так буде найкраще.

Карлсон вилетів у відчинене вікно. Його маленька товста постать чітко вимальовувалася на тлі весняного зоряного неба.

— Гей-гоп, Малий! — гукнув він, помахав пухкенькою ручкою і полетів.

Карлсон будує вежу

— Я ж уже сказав, що його звуть Карлсон і що живе він угорі на даху,— мовив Малий.— Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їм хочеться?

— Не мороч нам голови, Малий,— сказала мама.— Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?

— Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст,— відповів Малий і поважно глянув на маму.

Ну як вона не збагне, що не можна сказати “ні”, коли найкращий у світі машиніст береться заводити твою парову машину!

— Треба відповідати за свої вчинки, Малий,— сказав тато,— а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує.

— Ні, він існує! — заперечив Малий.

— Ще й літати може,— насмішкувато докинув Босе.

— Уяви собі, що може,— відповів Малий.— Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам побачиш.

— От якби він прилетів завтра,— сказала Бетан.— Я дам тобі крону, Малий, якщо побачу на власні очі Карлсона, що живе на даху.

— Завтра він не зможе,— пояснив Малий.— Завтра йому треба полетіти до майстерні і змастити моторчика.

— За твої витівки тебе самого треба було б змастити…— мовила мама.— Глянь, на що схожа твоя книжкова полиця?

— Карлсон каже, що це все дурниці, не варто й згадувати.

І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю. —

Проте на маму це ніяк не вплинуло.

— Це так каже Карлсон? — спитала вона.— Тоді передай йому, що коли він ще раз пхатиме сюди свого носа, то я так змащу його, що довіку не забуде.

Малий нічого не відповів. Він вважав, що це просто жах — таке говорити про найкращого в світі машиніста. Але на що інше можна було сподіватися такого дня, коли всі наче змовились перечити йому?

І Малий раптом затужив за Карлсоном. За бадьорим радісним Карлсоном, що так гарно махав рукою й казав, що нещастя — то дурниці, і про них не варто й згадувати. Йому так хотілося знову побачити Карлсона. “Невже він більше ніколи не прилетить?” — з тривогою подумав Малий.

— Спокійно, тільки спокійно,— сказав собі він, достеменно як Карлсон.— Адже Карлсон пообіцяв, що прилетить.

Виявилося, що на Карлсона таки можна покластися. Бо не минуло й кількох днів, як він з’явився знов.

Малий саме лежав у своїй кімнаті долілиць на підлозі й читав, коли почулося гудіння й у вікно, мов велетенський джміль, залетів Карлсон. Він покрутився по кімнаті, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Часом він стишував літ і розглядав картини на стінах, схиливши набік голову і примруживши очі.

— Гарні картини,— сказав він.— Страх які гарні, хоч, мабуть, не такі гарні, як мої.

Малий схопився з підлоги. Він нетямився з радощів: як добре, що Карлсон знову прилетів.

— У тебе нагорі багато картин? — спитав він.

— Кілька тисяч,— відповів Карлсон.— Я сам малюю вільної хвилини. Півників, пташок та інші гарні речі. Я найкращий у світі майстер малювати півників.

Карлсон зробив гарне коло й приземлився побіч Малого.

— Ти ба! — здивувався Малий.— Слухай… а чи не можна мені піти з тобою на дах, побачити твою хатку, твої парові машини й картини?

— Звичайно, можна,-відповів Карлсон.— А то ж як! Ласкаво прошу… колись іншим разом.

— Якби ж скоро,— зітхнув Малий.

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон.— Мені треба спершу трохи прибрати в хаті, але я швидко впораюсь. Відгадай, хто найкращий у світі швидкісний прибиральник?

— Мабуть, ти,— сказав Малий.

— Мабуть! — обурився Карлсон.— Ти ще кажеш “мабуть”! Як ти можеш сумніватися? Найкращий у світі швидкісний прибиральник — Карлсон, що живе на даху. Це кожному відомо.-

Малий охоче вірив, що Карлсон у всьому “найкращий у світі”. І вже напевне він найкращий у світі товариш в іграх. Це Малий відчув на власному досвіді. Щоправда, Крістер і Гунілла теж гарні товариші, проте куди їм до Карлсона, що живе на даху. Малий вирішив неодмінно розповісти про нього Крістерові й Гуніллі, коли вони завтра йтимуть разом зі школи. А то Крістер тільки те й робить, що хвалиться своїм псом Йофою. Малий уже давно заздрить йому.

“Хай-но Крістер завтра знов почне хвалитися своїм Йофою, я йому розповім про Карлсона. Чого вартий Йофа проти Карлсона, що живе на даху! Так я йому й скажу”.

І все-таки нічого в світі Малий так не прагнув, як мати свого власного пса.

Карлсон перебив його думки.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26