TOU

Малий і Карлсон, що живе на даху

Астрід Ліндгрен

— Я б залюбки трошки розважився,— заявив він і цікаво озирнувся довкола.— У тебе більше немає парової машини?

Малий похитав головою. Ага, парова машина. Добре, що згадав! Адже Карлсон тепер тут, і мама з татом можуть переконатися, що він таки існує. І Боссе з Бетан теж, якщо вони тепер дома.

— Хочеш піти познайомитися з моїми мамою і татом? — спитав Малий.

— Залюбки! — погодився Карлсон.— їм буде дуже приємно зустрітися зі мною — адже я такий вродливий і розумний…— Карлсон почав задоволено походжати по кімнаті.— І до міри затовстий,— додав він.— Чоловік у розквіті сил. Твоїм мамі й татові буде дуже приємно познайомитися зі мною.

Саме тієї миті з кухні долинув ледь чутний запах смажених тюфтельок, і Малий згадав, що скоро буде обід. Подумавши, він вирішив почекати, поки скінчиться обід, а вже тоді знайомити Карлсона з мамою і татом.

Бо ж доброго мало виходить, коли мамам заважають смажити тюфтельки. А крім того, тато чи мама можуть раптом завести з Карлсоном розмову про парову машину або плями на книжковій полиці. Ні, цьому треба запобігти. Будь-що треба запобігти.

Під час обіду Малий уже постарається, щоб мама й тато зрозуміли, як їм слід ставитись до найкращого в світі машиніста. Треба тільки мати час. Поки пообідають, він це владнає. А тоді запросить усіх і поведе до своєї кімнати.

“Прошу, ось вам Карлсон, що живе на даху”,— скаже він.

Як же вони здивуються! Ото буде смішно дивитися на них!

Карлсон раптом перестав ходити по кімнаті. Він завмер на місці й почав принюхуватися, наче мисливський собака.

— Тюфтельки,— сказав він.— Як я люблю смачні тюфтельки!

Малому стало трохи ніяково. Власне, на такі слова годилося б сказати одне: “Якщо хочеш, залишся й пообідай у мене”.

Проте Малий не зважувався отак просто взяти й привести з собою Карлсона до столу, нікого не попередивши. От Крістер або Гунілла — то інша річ. З ними Малий міг прибігти останньої миті, тоді, коли всі вже сиділи за столом, і сказати:

— Мамуню, Крістер і Гунілла теж хочуть горохової юшки й млинців.

Але привести на обід зовсім незнайомого товстого чоловічка, який до того ж поламав парову машину й наробив плям на книжковій полиці, так просто не можна.]

Але ж Карлсон ось заявив, що дуже любить смачні тюфтельки. Отже, треба конче дістати їх, а то він образиться й не захоче більше прилітати до Малого. О, скільки тепер залежало від маминих тюфтельок!

— Почекай хвильку,— мовив Малий,— я побіжу до кухні по тюфтельки.

Карлсон задоволено кивнув головою.

— Чудово! — вигукнув він.— Чудово! Тільки мерщій біжи! Адже картинами не наїсися.

Малий помчав до кухні. Там біля плити стояла мама в картатому фартусі і смажила смачні-пресмачні тюфтельки в підливі.

Мама підтрушувала над полум’ям велику сковороду, а в ній було повно-повнісінько чудових підсмажених кульок із м’яса.

— Це ти, Малий? — сказала вона.— Скоро будемо обідати!

— Мамо, можна мені взяти в тарілку кілька тюфтельок і понести до своєї кімнати? — попросив Малий як-найніжнішим голосом.

— Зараз, синку, ми сядемо до столу,— відповіла мама.

— Я знаю, але все одно дайте… Після обіду я вам поясню, навіщо вони мені.

— Ну добре, візьми.

І мама поклала на тарілочку шість тюфтельок.

О, як вони смачно пахли! І які були гарні, рум’яні — саме такі, як і треба.

Малий обережно взяв тарілочку обома руками, поспішився до своєї кімнати й вигукнув, відчиняючи двері:

— Ось я, Карлсоне!

Та Карлсон кудись зник. Малий стояв з тюфтельками і не знав, що йому робити. Карлсона ніде не було видно. Малий був страх який розчарований, все відразу стало йому таке нудне.

— Він полетів,— сказав Малий сам до себе.— Полетів…

Аж нараз…

— Пік! — почулося звідкись.— Пік!

Малий оглянувся довкола. На його ліжку майже в ногах щось невеличке ворушилося під ковдрою і пищало:

— Пік! Пік!

За мить з-під ковдри визирнуло лукаве Карлсонове обличчя.

— Ха-ха-ха! — засміявся він.— Ти сказав: “Він полетів”! “Він полетів”,— ха-ха-ха! А я зовсім не полетів.

Я просто сховався.

Тут Карлсон побачив тюфтельки і миттю крутнув ґудзика на животі. Моторчик загудів, і Карлсон плавно залетів з ліжка просто до тарілочки. Він на льоту схопив тюфтельку, піднявся під стелю і вдоволено закружляв навколо лампи.

— Смачні,— сказав він.— Страх які смачні! Навіть важко повірити, що їх смажив не найкращий у світі кухар. Але це правда, нічого не скажеш,— додав Карлсон Він знову шугнув униз до тарілочки й схопив ще одну тюфтельку.

Тієї миті з кухні почувся мамин голос:

— Малий, зараз будемо обідати, швиденько мий руки й ходи!

— Мені треба йти,— сказав Малий Карлсонові й поставив тарілочку додолу.— Та я скоро повернусь. Обіцяй, що ти почекаєш на мене.

— Добре, але що я робитиму, поки тебе не буде? — спитав Карлсон. Він шугнув униз і приземлився біля Малого.— Мені ж треба якоїсь розваги.

В тебе немає ще одної парової машини?

— Ні,— відповів Малий,— машини немає, але ти можеш погратися моїми кубиками.

— Давай їх сюди! — звелів Карлсон.

Малий дістав із шафки, де він тримав свої іграшки, будівельну коробку. То була справді чудова будівельна коробка — з деталями найрізноманітнішої форми. З них можна було спорудити що завгодно.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Малий і Карлсон, що живе на даху”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: