TOU

Малик – Мамед

Азербайджанські народні казки

Колись давно жив на світі могутній падишах. Був у нього прекрасний сад, в якому росла чудова яблуня.
Щовесни ця яблуня один день цвіла, на другий день осипалась, а третій родила лише одне яблуко. Кожен,
хто скуштував цього яблука, ставав п’ятнадцятирічним юнаком.
Щовесни до схід сонця падишах приходив у свій сад, щоб помилуватися чудовою яблунею й скуштувати яблуко, але йому ніколи не щастило. Яблуко завжди хтось зривав.
Так минали роки. Нарешті падишахові увірвався терпець, і за день до того, як мало достигнути яблуко, він наказав покликати найстаршого із трьох синів.
Прийшов найстарший до батька і впав перед ним долілиць.
— Батьку,— сказав,— хай буду я твоєю жертвою, наказуй!
— Що ж це таке! — вигукнув падишах.— Щоб я, володар світу, не міг із свого саду яблуко з’їсти. Стань сьогодні на ніч біля яблуні і постережи її. Хай там що, а злодія треба зловити. Я страшно покараю його.
Найстарший син падишаха поцілував батькові руку й вийшов. Одягнувся, узяв лук, стріли й пішов у сад. Цілу ніч стеріг яблуко падишахів син, а на світанку, коли яблуко достигло, сон знеміг його, і він заснув. Коли ж прокинувся, то яблуко вже хтось зірвав.
Засмутився падишахів син і повернувся в палац.

На другий рік падишах покликав середульшого сина.
— Сину мій,— сказав він.— Я володар світу і не хочу, щоб із мого саду щороку пропадало чудове яблуко. Ти повинен уберегти яблуко, будь-що спіймай злодія й приведи його до мене. Я його покараю.
Низько вклонився батькові середульший син, поцілував йому руку й пішов.
Увечері, коли почало сутеніти, одягнувся середульший син, узяв лук і стріли, гостро наточив меч і пішов У сад.
Чекав він там довго чи недовго, але вдосвіта, коли яблуко вже достигало, заснув, а прокинувшись, побачив, що яблука на дереві вже нема. Так він і повернувся ні з чим до батька.
Залишмо його з своїм горем, а тим часом розповімо про найменшого сина падишаха Малик-Мамеда.
На наступний рік найменший син падишаха прийшов до батька, впав перед ним долілиць і каже:
— Батьку, доручи цього разу мені стерегти яблуню.
— Сину мій,— відповів йому падишах,— твої старші брати теж ходили стерегти яблуню й спіймати злодія, але нічого не домоглися. Що зможеш ти зробити?
Але Малик-Мамед усе благав батька, і падишах нарешті погодився.
Юнак радо повернувся до себе.
Увечері, коли зайшло сонце, він одягнувся, узяв лук, стріли, почепив збоку меч і пішов у сад.
До пізньої ночі Малик-Мамед нічого не помітив. А коли сон почав знемагати його, він вийняв із піхов меч, врізав палець і посипав рану сіллю й перцем.
Від болю Малик-Мамед не міг заснути. На світанку щось зашуміло, загуділо. Сховався Малик-Мамед за деревом, коли це сяйнула блискавка, вдарив грім і показався велетень-див, який поволі підступав до яблуні.
Малик-Мамед одразу здогадався: «Ось хто краде яблука».
Коли див простяг руку й хотів зірвати яблуко, Малик- Мамед вихопив із піхов меча й так рубонув ним дива, що меч переломився навпіл. Заревів поранений див і метнувся назад.
Не довго думаючи, Малик-Мамед зірвав з дерева яблуко, поклав на тацю, прикрив дорогою накидкою й поніс батькові.
Падишах, побачивши чудове яблуко, дуже зрадів і поцілував Малик-Мамеда в чоло.
— Батьку,— попросив Малик-Мамед,— дозволь мені піти по кривавих слідах дива. Я знайду його і вб’ю.
Хіба міг падишах відмовити синові, коли той виявив таку хоробрість?!
Падишах налаштував великий караван, дав на підмогу Малик-Мамедові військо й благословив його в дорогу разом із старшими братами.

Довго вони йшли чи недовго кривавим слідом пораненого дива, але дійшли до колодязя.
Той колодязь був закритий жорном.
Щоб спуститися туди, треба було відсунути жорно. Спробував найстарший падишахів син відсунути жорно, але не зміг. Потім спробував середульший син, та хоч як старався, а не зрушив жорно з місця. Тоді дійшла черга до Малик-Мамеда. Схопив той жорно і за одним махом відкинув його вбік.
Треба було полізти у колодязь.
— Ви повинні спустити мене першим,— сказав найстарший брат.
І брати погодилися.
Перев’язали його мотузками і почали спускати.
— Ой-ой, горю! Витягніть мене,— закричав він, коли опинився в колодязі.
Витягли його. Підійшов до колодязя середульший брат. Стали опускати його, а він теж закричав:
— Ой-ой, горю! Витягніть мене!
Витягли і його. Дійшла черга до найменшого, Малик- Мамеда.
— Опустіть мене в колодязь,— сказав він,— і хоч як я проситиму, щоб витягли, а ви й вухом не ведіть.
Так і вчинили. Хоч як Малик-Мамед кричав, а вони його крику наче й не чули.
Раптом юнак відчув: що нижче він опускається, то менше пече. Нарешті він дістався дна. Малик-Мамед відв’язав мотузку, роздивився навкруг і побачив дорогу. Тією дорогою він і пішов.

Дорога привела його до якоїсь хати. Прочинивши двері, він одразу опинився в порожній кімнаті. Відчи¬
нив другі двері — і знову зайшов до такої ж кімнати. Так проминув він шість кімнат, а в сьомій побачив дівчину небаченої вроди. Красуня сиділа на канапі, а поряд спав велетень-див, поклавши голову їй на коліна.
Побачила дівчина Малик-Мамеда й вигукнула:
— О юначе! Хто ти і звідки прийшов? Утікай звідси мерщій. Дива поранено, він дуже лютий, прокинеться і з’їсть тебе.
Малик-Мамед відповів їй:
— Я прийшов сюди для того, щоб убити цього дива.
Він вийняв із піхов меча й вістрям почав колоти п’яту дивові. Див розплющив очі й гукнув красуні:
— Мухи мені надокучають, віджени їх геть!
Трохи згодом Малик-Мамед знову почав колоти дива мечем.
— Не бачиш, мухи мене кусають! — закричав див.
І втретє, коли Малик-Мамед став колоти йому п’ятку мечем, див схопився й люто заревів:
— Хіба я не тобі сказав, що мухи мені надокучають!
Малик-Мамед, мов лев, кинувся на дива, й вони стали боротися. Сорок днів і сорок ночей билися вони, і жоден з них не міг здолати свого супротивника.
Нарешті обидва знесиліли, і див сказав Малик-Мамедові:
— Поспімо й відпочиньмо, а тоді будемо боротися далі.
Малик-Мамед погодився на це. Див поклав дівчині голову на коліна й одразу ж заснув.
Тоді красуня шепнула Малик-Мамедові:
— О юначе! Там угорі, на полиці, стоїть пляшечка, а в тій пляшечці душа дива. Розбий ту пляшечку й тоді подужаєш дива.
Малик-Мамед швидко схопив з полиці пляшечку й розбив її. Звідти випурхнула пташка, яку він одразу спіймав.
Прокинувся див і став просити Малик-Мамеда:
— Благаю тебе, о юначе, не чіпай цієї пташки. Все, що забажаєш на світі, я тобі дам, тільки не вбивай пташки, у ній моя душа.
Та Малик-Мамед не погодився.
— Я для цього прийшов,—сказав він й одірвав пташці голову.
Див упав додолу й сконав.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Азербайджанські народні казки”
Упорядник – В. Ціпка
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1991р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: