ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Мама Му читає

Казки Юйї Вісландер

Стояла осінь. Усі корови були вдома, у корівнику. Усі, крім Мами Му. Вона була у бібліотеці у місті.

Мама Му дивилася в буквар.

– МММ та УУУ. Виходить МУ, – тихо сказала вона.

– Чудово, Мамо Му, – відповіла Ліна. — Ти точно швидко навчишся читати!

Був уже вечір, коли вони їхали додому.

Мама Му сиділа в кузові. Вітер розвівав її чубчик.

– Як добре їхати в темряві! Видно тільки маленькі вогники тут і там. Думаю, я могла взяти із собою книжки. Вони сказали: “У бібліотеці раді всім”.

Ворон насупившись сидів на своїй ялинці і спостерігав за подвір’ям фермера. Він непокоївся. Раптом він побачив світло фар автомобіля. Побачив, як жінка фермера відчиняє двері корівника і впускає Маму Му.

— Яка дивна корова, — зітхнув Ворон. – Де вона була?

Наступного ранку корови знову вийшли на пасовище.

Ворон прилетів шукати Маму Му. Але ніяк не міг знайти її серед інших корів.

– Знову вона кудись пішла! – бурчав він. — Може, вона на дереві, тренується висіти догори ногами?

Ворон загальмував у повітрі.

– Допоможіть! Моє крило!

Он вона де! Мама Му лежала на животі під деревом, прикривши передніми ногами голову.

Ворон вмостився попереду. Обережно дзьобнув її у вухо.

– Мамо Му… Ти померла?

Мама Му позіхнула.

— Ой, я здається, заснула, — сказала вона.

– Кар! Я думав, що ти впала і забилася! – вигукнув Ворон. — Не лазь більше по деревах, Мамо Му!

— Я не лазила. Я лежала і читала, – сказала Мама Му.

– Читала! Ущипніть мене за пір’їнки! Ти ж не вмієш читати. Що, відбувається?

Мама Му підняла із землі книгу.

– Дивись, Ворон! Пеппі Довгапанчоха така сильна, що може нести коня!

Ворон зітхнув.

– Ти корова, Мамо Му!

Мама Му дивилася у книгу.

—Уяви, якою сильною треба бути!

– Кар! Читає! Нічого складного в цьому немає, – вигукнув Ворон. — Будь-який пень може навчитися читати!

— Ти вмієш читати, Вороне? – Запитала Мама Му.

— Хммм… що ти робила вночі, ось що я хочу запитати. Я точно бачив, як ти повернулася додому на машині!

Мама Му притиснула до себе книгу і заплющила очі.

— Я була у бібліотеці. Я читала, – сумно сказала вона.

Ворон застогнав.

— Корови не можуть читати книжки. Корови НЕ ПОВИННІ читати книжки! Корови повинні сидіти вдома! Кар!

Ворон плюхнувся на землю.

— Чому ти не можеш робити щось звичайне? – жалібно сказав він. — Їздиш на велосипеді, лазиш по деревах і таке інше…

– Книги – це так класно, Вороне, – сказала Мама Му. – З них можна дізнатися майже все!

– Це як? — кисло спитав Ворон. — Може, в книгах є ВСЕ?

Мама Му подумала.

– Так, я думаю.

– Ну добре. Чи є там, наприклад… чому молоко біле, хоч ти їси зелену траву? Чи є це в книгах?

— Може, саме цього немає…

Ворон почав ходити по траві туди-сюди.

– Ага! Значить цього немає! Чому молоко біле? Чому, чому, ЧОМУ? –

Бурмотів він собі під ніс. – Хм. Ти їси зелену траву… У твоєму животі вона перетворюється на молоко. Стає білою… Хмм, хммм. — Він почухав голову.

– Я про це дізнаюся! – вигукнув він. — Я напишу про це книгу! Книга Ворона: «Чому молоко біле? Все про молоко». Вона принесе мені славу! Діти мають нарешті дізнатись, чому молоко біле. Я мушу отримати за це премію. Нобелівську премію! Кар!

Корови знову повернулися до корівника. Вони мали гарне літнє сіно.

Прилетів Ворон. З собою він мав портфель.

— Привіт, Ворон, як просувається твоя книга?

Ворон відкрив портфель і дістав із нього ліхтарик, секундомір, записник і ручку.

– Ти вмієш писати, Вороне? – Запитала Мама Му.

– Тихо, корово. Жуй і дивись! – Він надів окуляри і став перед Мамою Му. Він пильно дивився на неї, коли вона їла.

– Так! Добре! Тепер жуй!

Ворон натиснув кнопку секундоміра. Мама Му перестала жувати.

– Е? Що там?

– Секундомір, Мамо Му! Продовжуй жувати!

– Му, секундомір? Що це?

– Кар, що може знати корова, – прошипів Ворон. – Продовжуй!

– Му? – сказала Мама Му.

– Ну! Так, вісімнадцять секунд! — крикнув Ворон і вимкнув секундомір. — Відкрий рота, корово!

– Е? – сказала Мама Му.

Ворон зазирнув у рот Мами Му. Присвітив ліхтариком.

– Тепер подивимося, тепер воно попадає вниз. Їжа, як і раніше, зелена… на шляху до того, щоб стати білим молоком… хм, цікаво. Нобелівська премія – бурмотів він. – Я прославлюся на весь світ! Ковтай, Мамо Му! Давай!

Він знову ввімкнув секундомір. Клац.

Бульк! Ковток.

Ворона ніби відкинуло убік.

Мама Му затулила рота і знову почала жувати.

-ААА! Ой що там таке? – закричав Ворон.

— Це лише їжа, яку я відригнула. З мого другого шлунку.

– Твого другого шлунку? У тебе кілька шлунків? — Ворон дивився на Маму Му.

– Му, – тихо сказала вона. – Декілька штук. А скільки в тебе?

– Що? Ущипніть мене за пір’їнки! Мої шлунки!

Ворон згріб свої речі.

– Мені час додому. Кар! Як я зможу виграти Нобелівську премію, якщо ти збиватимеш мене з пантелику своїми шлунками! Бувай, Мамо Му! Я більше не маю часу все це записувати.

Він зник у темряві.

Мама Му залізла на сінник. Вона розляглась на сіні з книгою про Пеппі.

– Ой, — Ой, як приємно відпочивати на сіні та читати! Але, звичайно, у книгах не може бути написано все, як думає Ворон.

Чому молоко біле,

хоча трава зелена,

ніхто цього не знає.

Це мій секрет.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Мама Му и ворон”

Джуджа Висландер

Видавництво: “Азбука”, 2008 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: