Мама Му у бібліотеці

Спекотний день у середині літа.

Співали пташки, дзижчали джмелі. Усі корови були на пасовищі. На тракторі проїхав господар.

Хоп-хоп-хоп. Це прилетів Ворон. Він сів на огорожу поряд з Мамою Му.

— Привіт, Вороне, — сказала вона. – Рада тебе бачити!

— Привіт, Мамо Му, — швидко відповів Ворон. – Їде твій господар.

Мама Му схопила губами травинку.

– Ну і що? — спокійно запитала вона.

Ворон замахав крилами і закаркав.

— Вдаєш, ніби нічого не сталося? – швидко сказав він. — Прикидаєшся, що тихо й мирно щипаєш траву.

Мама Му подивилася на всі боки.

— Мені не треба вдавати. Ворон, – сказала вона. — Я справді тихо та мирно їм траву!

Ворон здивувався.

– Ось як? – сказав він. — Так ти, не стрибала сьогодні через огорожу, не дерлася на дерево, не їздила велосипедом, не викидала інших номерів?

Мама Му похитала головою.

– Ні, – сказала вона. – Не викидала ніяких номерів.

Вона пожувала траву, гарненько подумала.

— Втім, це мабуть, не так. Я перестрибнула сьогодні вранці через огорожу і покаталася на велосипеді, — сказала вона.

– Ну от бачиш! – сказав Ворон.

— Я їздила велосипедом у Сандвікен і відвідала бібліотеку разом з сином господаря.

Ворон відвернувся.

– Ти відвідала бібліотеку? – перепитав він. – Бібліотеку?

– Так, – сказала вона. — Разом з сином господаря. Там усі – бажані гості, так вони кажуть.

Ворон заплющив очі.

– Корова… – сказав він.

– Так, я, – сказала Мама Му. — І син господаря. А ти знаєш, що вони мають у бібліотеці?

— Звичайно знаю! — швидко відповів Ворон.

– Там є літери! – сказала Мама Му. – Ось так!

Ворон так і сів.

– Які ще літери? — спитав він.

— Це такі смішні закарлючки, які є в кожній книжці, — сказала Мама Му.

Ворон почухав у потилиці.

— Так, так, я розумію… Здається.

— Є літера А та І та О, — сказала Мама Му. – А ще літера І та У.

— Так, так, я розумію… Здається, — тихо сказав Ворон.

– З них виходять слова, – сказала Мама Му.

– Слова? – повторив Ворон.

– Так, слова. Тарета туті ту і всі решта, що написано в книжках.

Ворон так і підскочив. Замахав крилами.

— Тарета туті ту? Це не слова! – вигукнув він. — Так не говорять, правда?

— А я кажу, — сказала Мама Му. — Тарета туті та, тарета туті та. Тарета тутті ту, тарета туті та.

— Тарета туті ту? Ущипніть мене за пір’їнки! – закричав Ворон.

– Ось послухай! – сказала Мама Му. – М і У, вийде МУ!

— Що означає «вийде»? – сказав Ворон і відвернувся.

— Ну, послухай, як це чудово, — сказала Мама Му. — М та А, М та А. Потім М та У. Разом вийде, знаєш що? МАМА МУ!

Ворон глянув на Маму Му.

— Якщо так. ВО і РОН, потім ВО та РОН. Що тоді вийде? — спитав він.

— Мабуть, ВОРОН, — сказала Мама Му.

– От бачиш! – сказав Ворон.

— Але послухай, Вороне, — сказала Мама Му. — Я не знаю, чи є літери, які називаються ВО та РОН.

— Ну, як же! – закричав Ворон. – Повинні бути! М і А, М і А. Потім М і У. Вийде МАМА МУ! Це означає, що обов’язково повинні бути літери ВО і РОН, потім ВО і РОН, щоб разом вийшло ВОРОН. Інакше  буде несправедливо… ВО та РОН,  ВО та РОН.

Ворон почав кричати на всі боки.

— ВОРОН, ВОРОН, ВОРОН!

Це слово йому дуже подобалось.

– А є ще одне слово! – сказав він.

— Ось як, — здивувалася Мама Му. – І яке ж?

Ворон випростався.

– ТРАКТОР, – сказав він. — Це ж слово.

– Так, – сказала Мама Му. – Це гарне слово. Як воно пишеться?

— Пишеться? Що означає «пишеться»? З яких букв вийде слово ТРАКТОР? – Запитала Мама Му.

– Ах, ось що! – сказав Ворон. — Ти про це питаєш? Так-так… Це, значить, так… Це я знаю, звичайно… Ось із яких: МА ЛА МА ЛА МАЛА.

— Але як зробити так, щоби вийшов ТРАКТОР? – сказала Мама Му.

– Зробити? – сказав Ворон. – Як роблять трактор? Це я тобі поясню. Треба взяти кермо і великі колеса і ще маленькі колеса та гачок, до якого причіплюються різні причепи. Ось і вийде трактор.

— Скажи, Вороне, ти взагалі знаєш, що таке літери? – Запитала Мама Му.

Ворон так і злетів! Він став літати довкола рогів Мами Му.

— Це, я не знаю, — кричав він, — що таке літери? Звичайно знаю!

Він трошки заспокоївся і вмостився прямо на чубчик Мами Му.

– МА ЛА МА ЛА МА ЛА МА. Ось із них і вийде ТРАКТОР, – сказав Ворон.

Мама Му показала маленьку картку.

— У бібліотеці мені видали читацький квиток, — сказала вона.

— Читацький квиток?.. — сказав Ворон.

— Так, він потрібний, щоб брати книжки, — пояснила Мама Му.

— Розумію, — сказав Ворон.

— Коли читацький квиток видають дитині, то мама або тато мають підписатися, — сказала Мама Му. — У бібліотеці не могли зрозуміти, що робити, адже прийшла корова. Але потім розписався син господаря. “Напиши”, – сказала йому тітка і показала місце внизу квитка.

— Так, — сказав Ворон. — Йому треба було написати своє ім’я.

– Вона так і подумала, – сказала Мама Му. — Але ж йому цього не сказала. І він написав те, що йому здалося смішним.

– Що він написав? — спитав Ворон.

— Малюк знає лише великі літери, — сказала Мама Му.

– Ну, звичайно, – сказав Ворон. — То що він написав?

– Він написав:

БАЛОНИКАЛЬСОНИ!

Ворон замахав крилами і закричав:

— Але ж так не можна?

– Не можна, не можна, – погодилася Мама Му. — Але так набагато веселіше.

— І так написано у тебе в читацькому квитку? – сказав Ворон.

– Так, – сказала Мама Му. – Він у мене тут. Дивись. Написано:

БІБЛІОТЕКА САНДВІКЕНУ

БАЛОНИКАЛЬСОНИ!

— Але ж за таким квитком, мабуть, не можна брати книжки? — спитав Ворон.

– Це не важливо. “Ми тебе знаємо”, – сказали мені. У бібліотеці дуже милі люди, сказала Мама Му.

— Ущипніть мене за пір’я! – промовив Ворон.

– У бібліотеці дуже весело, – сказала Мама Му. — Приємно бачити, як там діти сидять та читають, розглядають картинки, слухають музику. Але одне погано. У них три лавки для сидіння. Дві з них надто малі для мене.

— Ну звичайно, — закричав Ворон. — На них мають сидіти та читати діти, а не корови!

– І це не все. Одна велика лавка якраз для мене. Але в ній немає дірки для хвоста.

— Жодної потреби в цій дірці немає, — сказав Ворон. — Це ж бібліотека.

— Необхідність є. Хвіст страшенно болить, коли сидиш на ньому, — сказала Мама Му.

– Корова в бібліотеці! – сказав Ворон. — У мене віднімуться крила.

— Але саме сьогодні, — сказала Мама Му, — наш господар приніс до бібліотеки лавку, яку сам зробив. І там є дірка для хвоста. Правда, приємно?

— Він збожеволів! – сказав Ворон. — Здається, в деяких селян розуму не більше, ніж у корів.

— Він думає, що я даватиму більше молока, якщо побуваю в бібліотеці. У цьому вся справа.

Тр-р-р-тр-р-р. Трактор був дуже близько.

— Госодар їде! – закричав Ворон. – Мені час додому! Бувай!

Хоп-хоп-хоп. Він помчав з шаленою швидкістю.

— Бувай, Вороне, — сказала Мама Му.

Але Ворон її не чув, він був уже далеко у своєму Воронячому лісі.

Мама Му зітхнула. І вхопила свіжої трави.

— Господар везе сіно, — сказала вона тихо. — Хотілося би знати, чи приємно лежати на сіні та читати книжку?