TOU

Мар’ян і Сріблянка

Гроздана Олуїч

На самому березі моря жив рибалка Лука з онуком Мар’яном. Хвилі подеколи докочувалися аж до їхнього ліжка. Що ж тоді казати про вітер?

Але рибальська хатинка мужньо протистояла і вітрові, й хвилям. А чому б і ні? Адже стіни її були кам’яні, підлога теж кам’яна і навіть ліжко було складене з тонких кам’яних плиточок. То ж чи страшні такій споруді
хвилі? Старий і хлопчина любили свою хатину, як доброго й давнього товариша, проте ще більше вони любили дерев’яного човна, який рятував їх од найстрашнішого шторму.

Удосвіта, коли місяць і сонце розминаються, старий Лука плив на човні в море, щоб витягнути ще звечора закинуту сіть.

Як переливалася золотом риба в сіті! Але старий цього не помічав і був нещасливий. П’ятдесят років він рибалить. П’ятдесят років ловить велику срібну рибину і п’ятдесят років та від нього втікає, залишаючи по собі лише порвані сіті.

— Сьогодні вже неодмінно впіймаю рибу Сріблянку! — рішуче сказав старий однієї ночі, а Мар’ян сумно похиливголову. «Дивися, рибо, краще не попадай у сіть»,— шепотів він ледь чутно.

Скільки є рибалок на світі? А скільки риби! Але чи є бодай одна схожа на Сріблянку? Чи вміє хоч одна
заманювати рибалок далеко в море і, неначе місячний промінець, зникати в підводному царстві водоростей і коралів?

Звідки в неї стільки хитрощів? Стільки мудрості? Далеко-далеко в морі чують моряки вряди-годи її спів і, зачудовані, збиваються з правильного шляху. її луска дивовижно сріблиться в місячному сяйві, й той, хто її побачить, застигає, мов укопаний, і заворожено слухає.

Усю ніч Мар’ян невідривно дивився на місячне сяйво, і йому ввижалося, що бачить Сріблянку, яка бавиться з хвилями. А коли на світанні в небі кигикнула чайка, він, наче хто стьобнув його батогом, зірвався з ліжка, відв’язав човен і почав щосили гребти до затоки, де дід звечора закинув сіть.

Хлопчак квапився, як міг. І о диво! Він не помилився у своїх передчуттях. У затоці, обплутана подвійною міцною сіттю, металася риба Сріблянка. Ні, недаремно дід позичав найміцніші сіті по всьому селу, немарно затягував по краях сталеві тросики… Риба вже зовсім знесилилася. Коли Мар’ян на човні підплив до неї, вона вже ледь дихала.

— Не бійся, Сріблянко,— хлопчина рукою торкнувся могутньої спини риби і, дивлячись їй прямо у вічі, почав
ножем розрізати сіть. Як біля човна відразу завирувала вода!

Хто кого: сіть Сріблянку чи Сріблянка сіть? Сильна і хоробра була Сріблянка, проте закороткий був поріз у сіті. Хлопчак нахилився, щоб подовжити його, але човен захитався, і хвилі зімкнулися над головою Мар’яна. Якою холодною і темною була вода! Хлопчина відчув, що якась невидима сила тягне його на дно, і сумно мовив:

— Пробач мені, Сріблянко, що не зумів визволити тебе з неволі!

Чи хтось бачив, скільки часу він тонув? Чи справді він був у палаці морського царя, чи й цар, і кораловий палац йому тільки привиділися? Коли розплющив очі, то лежав на дні човна, мокрий—мокрісінький, хоч викручуй. А навкругихвилювалося й пінилося море.

Спробував Мар’ян спертися налікоть, устати, але в ньому було не більше сили, ніж у камені
води. Після кількох марних спроб він знову впав на дно човна. З голови йому не йшли думки про стурбованого діда йув’язнену рибу. Якби мав більше сили й зумів збільшитипроріз у сіті, то Сріблянка була б вільна… Якби ж…

Але куди це летить його човен? Зібрався Мар’ян на силі, сів у човні і відразу все зрозумів. Ні, не сталевий трос тягнув човен і не рятувальне судно взяло його на буксир. Це Сріблянка порваними сітями обмотала гострий ніс човна і швидко тягла його до берега. Хлопчак витягнув руку, погладив рибині хвіст і прошепотів:

— Дякую тобі, Сріблянко, дякую!

Чи то був крик чайки в небі? Чи, може, шурхіт хвиль? Чи рибина справді щось сказала? Пізніше ніхто нічого напевне не знатиме. Втім, звідки взялися рибальські притчі про хлопчика й рибу, які про щось перемовлялися між собою і сміялися? А звідки взялася пісня про Мар’яна і Сріблянку?

Коли рибалка Лука знайшов свого внука на березі, хлопчак навіть не міг підняти на діда очі. Він увесь паленів у лихоманці, крім того, човен був геть потрощений, сіть порвана. Проте рибалка Лука був мудрий чоловік: він і натяком не дав онукові зрозуміти, що шкодує за човном і сіттю, не сказав жодного докірливого слова, а взяв його на руки, відніс до хатини, поклав на тепле ліжко й прошепотів:

— Ні про що не шкодуй, синку! Змайструємо нового човна, виплетемо ще кращу сіть…

Мар’ян не міг не зізнатися собі, що він, якби треба було,знову вчинив би так само. Бо ж одна, лише одна є на світі риба Сріблянка! Хлопчак перестав плакати. Очі його розквітли, наче море в полудень: жива Сріблянка, жива! Здолала і сіть,і хвилі! Швидша од вітру, срібніша від чайки. Цілий день і цілу ніч Мар’ян усміхався сам до себе, а коли перші провісники світанку зазирнули у вікно і сон зморив діда Луку, він вибіг на берег моря і задивився на смугу місячного сяйва на воді. Ніхто не знає, скільки він отак стояв.

Але ось біля його ніг схлюпнулася вода і він почув голос Сріблянки:

— Стрибай, Мар’яне, мені на спину і міцно тримайся замою луску!

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Золотий таріль ”
Збірка казок
Гроздана Олуїч
Переклад з сербо – хорватського – Миколи Шпаковатого
Видавництво: “Веселка ”
м. Київ, 1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: