Матінка Ватішка, дочка Датішка та Лісові Чудовиська

Матінка Ватішка жила зі своєю донькою Датішкою в самій глушині величезного-величезного лісу, такого великого, що не було йому ні кінця, ні краю.

І як їм було заробляти собі на їжу, подумайте  самі? Вони варили варення з чорниці та ожини, робили паштет із лісових грибів і продавали все це раз на місяць на ринку в місті. На це вони й жили.

Були вони дуже задоволені та щасливі, поки одного разу не трапилося жахіття. Якраз того дня, коли Датішці виповнилося шістнадцять років, з лісу раптом, звідки не візьмися, з’явилося страшне чудовисько й потягло її з собою в хащі.

Матінка Ватішка місця собі не знаходила, заламувала від горя руки і все кричала і кликала:

— Датко моя мила! Ой, моя Датішка!

Але потім зрозуміла, що скільки руки не заламуй, а біді цим не допоможеш, і пішла слідами чудовиська, щоб з’ясувати, де ж її Датішка. Незабаром вона дізналася, що її доньку потягло Лісове Чудовисько, і нудиться вона тепер у його норі.

Лісові Чудовиська були жахливо страшні, з кігтистими лапами, хижими мордами, зеленими очима і всі зарослі щетинистим волоссям. У них був свій король, Найголовніше Лісове Чудовисько, і, уявіть собі, зібрався одружитися з Датішкою. І весілля було призначено прямо цього ж вечора. Подумати страшно, як було бідній Датішці!

Матінка Ватішка з криком бігла лісом і не знала, що їй робити. Але тут її помітив один симпатичний молодий лісоруб, який рубав сухе дерево, він гукнув її і запитав:

— Що трапилося, матінко?

— Ой, біда страшна! Мою донечку Датішку вкрали! І сьогодні ввечері її віддадуть заміж за Найголовніше Лісове Чудовисько!

Дроворуб відклав свою сокиру і замислився.

— Я поки що не знаю, що робитиму, — сказав він. — Але не засмучуйся, матінко, я подбаю про те, щоб ваша донька сьогодні ж увечері повернулася до тебе додому.

Матінка Ватішка трохи заспокоїлася і вирушила додому, а лісоруб весь день розмірковував. Але до самого вечора він так і не зміг придумати, що йому робити, і вирішив покластися на волю випадку. Він узяв свою сокиру, мотузку і вирушив у дорогу.

Коли він дістався до нори Лісових Чудовиськ, то по глухих криках, що долинали звідти, здогадався, що весілля було вже в розпалі. Він проліз скрізь колючі зарості і сховався за кущем, так що йому було добре видно, що відбувається в глибині нори, де горіло багаття.

Посередині, за необтесаним дерев’яним столом сиділо Найголовніше Лісове Чудовисько. Воно було ще страшніше, ніж усі інші з його оточенні. З очей у нього летіли вогняні іскри, морда була точнісінько ведмежа, а лапи всі поросші вовною. Поруч з ним сиділа бідолашна Датішка, бліда як крейда від страху, а навколо них Лісові Чудовиська танцювали зловісний лісовий танець.

Лісорубові стало так шкода нещасну дівчину, що йому на думку відразу спала ідея, як її врятувати. Він порубав мотузку на частини, зробив на кожній з них зашморг і завив точнісінько як вовк. Вийшло в нього так схоже, зовсім по-справжньому, що всі Лісові Чудовиська відразу притихли від переляку.

— Ану, гляньте, де там цей вовк! — звеліло Найголовніше Лісове Чудовисько.

Один з його помічників побіг подивитись, але варто йому вискочити з нори, як — хоп! — і в нього на шиї затягнувся зашморг. Лісоруруб міцніше прив’язав його до дерева і почав чекати наступного. Одного за одним Найголовніше Лісове Чудовисько посилало всіх своїх підданих з нори, і одного за іншим їх ловив лісоруб, поки в норі не залишилося тільки найголовніше Лісове Чудовисько і тендітна маленька Датішка.

І тоді дроворуб хоробро увірвався в нору, замахнувся сокирою і одним ударом відрубав Чудовиську голову. А потім узяв Датішку за руку і відвів її додому до матінки Ватішки, яка була на сьомому небі від щастя.

А незабаром хоробрий лісоруб і мила Датішка справили весілля, і жили вони довго і щасливо втрьох з матінкою